у минулому житті я був конем

служив жеребцем, на похороні

у ранньому середньовіччі замучили

мене на прусському турнірі, ще живого в могилу

поклали мене животом до землі, передні ноги

підібгані, притиснуті до грудей, хрусь

перший і другий шийні хребці, очі

повернуті на захід, де за морем живуть рибоїди, високо

піднятий зад

у тому житті, коли я був конем

я гарував у німця на шахті в Банській Щавниці

у кротячій темряві, одної ночі

чорної, без місяця я осліп

забрали мене до стайні, а потім помаленьку

коли молодий місяць виростав, ночами випускали

мене на випас, очиська відкривались мені все ширше й ширше, вони звикли

в тому житті, коли я був конем

з Новоґрудка до Вільнюса привіз Міцкевича

потім блукав містом

на дерев’яних котурнах

вмирати всі їдуть у любу вітчизну, до Вільнюса

тепер я привиджуюсь на Бельмонтовому схилі

а іноді в Серейкішкес

сахаюсь злодіїв і машин

на загривку тягну поліцейського

кольору далекого лісу

в іншому пташиному житті я служив солов’єм

у гірському містечку в дунайській долині, що лісами

оправлений, гаями й полями в Литві

піднімав косарів

в іншому пташиному житті

у ледь посутенілій ночі від травня до червня

божеволів, усю Братиславську ніч

наважувався позмагатись спочатку з вечірніми

потім зі світанковими птахами, всіх

їх перемагав, уранці божевільна зозуля

все одно заставала поета голим

євроценти в кишені, кишеня в іншій кімнаті

залишається любов, смерть і рекрути

сам закуєш

в іншому поетичному житті

я помічав, що француженки всі, ми летимо

лежимо або їдемо, – присипляють мене, поряд

щоб не розмовляти

язиком і руками, або подушечками

гарячих пальців, або краями

губів, бачу сон у закритому просторі

Баньска Щавниця–Братислава–Вільнюс, 2003.VI.1–12