Dmitry Kuzmin
russian
Два вірші для Н. К.
1
Ще тільки шоста, а надворі вже панувало стільки світлистих королів! Моя Сатанко!
Світло ніби пробивало наскрізь простирадло, мені стало соромно, ненадовго,
там наче спали якісь водорості, під ковдрою було як усередині прозорого кита,
і повір, я побачив там центр землі, який крутився, ніби червона наклейка на платівці,
він смердів, як надпалена плівка, смердів рибою, котра не встигла вирватися з-під пекучої мантії –
знаю, ти вже не спала майже дві години і встигла зробити сніданок, який тепер стигнув на кухні,
і довго стояла біля мене, відчинила й зачинила вікно, і повернула дітям м’яч,
що випадково залетів на веранду, але ж ти бачила те саме? Як крізь гаряче повітря?
І почула той гамір глибин, задушливих і райдужних? Інакше чого
ми ніби затанцювали, зустрівшися поглядом – через мить, коли я остаточно прокинувся?
2
Вір мені, світелку.
Навіть коли –
коли з дна підходять тіні риб, іскристих у сонці – і я бачу їхній каламутніший
бік, плутаюся, палю наосліп – навіть тоді –
вір мені, світелку.
Зараз, коли, здається, цілий океан упав на маленьке місто,
шумлять дерева, перекачуючи прозору воду,
і ми наче бездомні, що впросилися переночувати в автоматичній пральні,
притихлі й щасливі серед повсюдного плюскотіння,
у танці на реї, у серці комети,
що повна старих імен і дат, раптово сплавлених в одне пекуче ядро,
розігнаних так, як лише ми можемо бігти у своїй любові.
Світелку, я не можу без твого дихання.
Audio production: International Poetry Festival Meridian Czernowitz
Два стихотворения для Н. К.
1
Ещё не было и семи, а за окнами уже столько царило светлейших королей! Моя Сатанка!
Свет словно пробивал насквозь простыню, мне стало стыдно, но ненадолго,
там будто спали какие-то водоросли, под одеялом было как внутри у прозрачного кита,
и поверь, я увидел там центр земли, он вертелся, точно красная наклейка на пластинке,
он вонял, как подожжённая плёнка, вонял рыбой, не успевшей вырваться из-под жгучей мантии —
знаю, ты уже не спала почти два часа и успела приготовить завтрак, он теперь остывал на кухне,
и долго стояла подле меня, открыла и вновь закрыла окно, и вернула детям мяч,
ненароком залетевший на веранду, но ты видела ли то же самое? Как сквозь горячий воздух?
Ты слышала этот гул глубин, душных и радужных? Иначе почему
мы как будто затанцевали, встретившись взглядом — через мгновение, когда я окончательно проснулся?
2
Верь мне, светик мой.
Даже когда —
когда со дна подходят тени рыб, искрясь на солнце, — и я вижу их с самой мутной
стороны, и путаюсь, и палю вслепую — даже тогда —
верь мне, светик мой.
Сейчас, когда, кажется, целый океан упал на маленький город,
шумят деревья, перекачивая прозрачную воду,
и мы словно бездомные, напросившиеся заночевать в прачечной-автомате,
притихшие и счастливые среди повсеместного плюханья,
в танце на рее, в сердце кометы,
полной старых имён и дат, сплавленных вдруг в одно жгучее ядро,
разогнавшихся так, как одни лишь мы можем бежать в своей любви.
Светик мой, я не могу без твоего дыхания.