.дружина лота.
"Ніц немає у цій країні", – каже дружина Лота
рвучко й так презирливо. "Але правда. Ну що в нас зловиш?"
Суп кипить, чуже дзєцко спить (година – двадзєшьча злотих),
поки Лот ганяє з Голландії машини на продаж.
Все було – збирала трускавки, гляділа стару фрау
в тому місті, де вмирають лише у своїх постелях,
де занадто багато віками узгоджених правил,
де усі ґарґульї такі вгодовані на костелах.
Головне – не озиратись, не повертатись нізащо.
Ну хіба до чужих кімнат. Знімати взуття й одежу,
під гарячим душем стояти вічність цілу і завше
засинати вже тоді, коли небо стає бежевим.
Головне – вивчити доньку. Бо тут немає нічого.
Тільки ранки вдома такі дзвінкі й так тихо надвечір...
І вона зненацька страшно кричатиме щось про Бога,
коли митник укотре перетрусить всі її речі.
Лот пішов, мама хвора... Стоїть. Заходить в Петра і Павла,
ставить свічку. Вогник шкрябає змерзлі шорсткі долоні.
Вона точно знає, що десь колись промахнулась знагла.
Бо інакше чому тепер ці щоки такі солоні?
录制: Haus für Poesie / 2017
.Lots Frau.
“Nichts gibt es in diesem Land”, sagte Lots Frau
voller Wut und Verachtung. “Was kriegt man hier schon?”
Die Suppe köchelt, ein fremdes Kind schläft (dwadzieścia Zloty die Stunde),
und Lot schafft derweil Autos aus Holland ran.
Alles hatte sie durch - Erdbeeren pflücken, eine Alte pflegen
in einer Stadt, wo die Leute nur in ihren Betten starben,
wo ungeschriebene Regeln seit Jahrhunderten galten,
wo die Wasserspeier an den Kirchen fett wurden.
Die Hauptsache ist - sich nicht umzudrehen, um nichts in der Welt zurückzugehen.
Es sei denn in fremde Zimmer. Um Kleider und Schuhe abzulegen,
Ewigkeiten unter der heißen Dusche zu stehen und immer
schon einzunicken, wenn der Himmel sich beige verfärbt.
Die Hauptsache ist - die Tochter zu drillen. Denn hier ist nichts.
Nur die Morgende zu Haus, so klingend, und die Stille am Abend…
Und plötzlich schreit sie fürchterlich, etwas von Gott,
wenn der Zöllner wieder ihre Habe durchsucht.
Lot ist gegangen, Mama ist krank. Harrt aus. Stellt zu Peter und Paul
eine Kerze auf. Das Licht kratzt an ihren kalten, rauen Händen.
Sie weiß genau, irgendwo irgendwann geht ein Schuss fehl.
Warum sonst wären diese Wangen so salzig?