Yulya Tsimafeyeva

beloruščina

Bohdan Zadura

poljščina

Альгерду Б.

Паміж намі слова.
Я маю ў роце яго пачатак,
а ты – яго канец.
Слова – гэта паветраная рыба.
Мы зубамі ўчапіліся ў яе
і адпускаць не хочам.

Слова лёгкае
і робіць лёгкімі нас.
Вецер падымае рыбіну слова
і нясе, як па цячэнні,
у чужыя сказы,
у чужыя тэксты.
Слова віхляе хвастом
у цябе ў роце,
глядзіць не міргаючы
слізкімі вачыма ў маю глотку
і паддаецца парывам.

Нашы целы не адарваць ад слова,
не расхінаючы вуснаў,
не расціскаючы сківіцаў,
не бачачы языка адно аднаго,
мы спрабуем гаварыць паміж сабой,
а паміж намі рыбіна,
якую мы не можам выпусціць,
слова, якое мы баімся вымавіць,
вобраз, які мы не хочам
цалкам асэнсаваць.

Але калі мы адпусцім
рыбіну на волю, ці выжыве яна
і ці паразумеемся мы?

© Юля Цімафеева / Julia Cimafiejeva
Iz: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Avdio produkcija: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov

Alhierdowi B.

Pomiędzy nami słowo.
Mam w ustach jego początek,
a ty – jego koniec.
Słowo  to powietrzna ryba.
Wczepiliśmy się w nią zębami
i nie chcemy puścić.

Słowo jest lekkie
i nas robi lekkimi.
Wiatr unosi rybę słowa
i niesie, jak nurt
w złe wnioski,
w cudze teksty,
Słowo wachluje ogonem
w twoich ustach,
patrzy nie mrugając
śliskimi oczami w moim przełyku
i poddaje porywom.

Nie da się naszych ciał oderwać od słowa,
nie otwierając ust,
nie rozwierając szczęk,
nie widząc jedno drugie języka,
spróbujemy mówić ze sobą,
a między nami ryba,
której nie możemy wypuścić,
słowa, które boimy się wymówić,
obraz, którego nie chcemy
całkiem zrozumieć.

Ale kiedy puścimy
rybę na wolność, czy ona przeżyje
i czy my się porozumiemy?

From Belarusian by Bohdan Zadura