Claudia Dathe
nemščina
Big Gangsta Party
Харків, 94-й рік. Напружена
криміногенна ситуація. В місті діє
злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,
на державному радіо їх називають „групою зухвалих молодиків”;
і ось ця група зухвалих молодиків
довго пасе оптову обмінку в центрі,
пасе-пасе і врешті випасає,
що в омбінці
зараз лежить кілька мішків бабла -
брезентові мішки з баблом,
котрі до завтра ніхто не буде вивозити.
Тоді вони святково одягаються
і їдуть бомбити
обмінку.
А обмінка знаходиться в самому
центрі; вони ще пропускають напханий
народом трамвай і аж тоді йдуть
бомбити
свою
обмінку.
А там їм ніхто, виявляється, не радий,
тим більше - коли вони починають забирати
мішки з баблом.
І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,
і в тебе все погано - ні грошей, ні роботи, ні соціальних перспектив,
і тут раптом із обмінки вибігають
молодики в святкових спортивних костюмах і біжать
до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко
позаду всіх претендентів на оптове бабло.
Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,
з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.
Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони
вирулюють під колесами трамваю
і мчать в нікуди.
Але за пару кварталів звідси
є затишний кабак із кокаїном,
котрий називається „Елітний клуб „Карамболь””.
І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись
баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.
І що, і їм приносять їхнє відро кокаїну,
і доки вони схиляються над ним, мов піхотинці над
піхотною міною, убоп по своїх каналах пробиває їхню беху
і починає штурмувати елітний клуб „Карамболь”.
І ось ти йдеш собі,
дивлячиь,
як над
трамвайними дротами
підіймаються інкасаторські душі, і все, що тобі хочеться -
це просто нормально потрахатись, хоч раз, хоч раз у житті,
навіть чорт із ними - із соціальними гарантяіми,
чорт із нею - з роботою,
хоча б раз, хоча б аби з ким!
І тут тобі раптом до ніг
починають викидати тіла молодих біатлоністів,
і в кожного з них на грудях лейбл адідасу,
мов прострелене серце, так ніби ця команда біатлоністів
потрапила під перехресний вогонь свого дублю.
Невидимі й незбагненні
наші з тобою голоси підіймаються в космос.
Скільки тьмяних, солодких натяків
залишили нам у спадок духи любові.
Краще героїчна смерть, аніж холодна старість.
Спи спокійно, товаришу по боротьбі,
я доношу твій найк,
я поверну борги,
я буду користуватись твоєю трубою,
відповідаючи на дзвінки,
і коли задзвонять твої батьки,
я скажу, що ти ненадовго відійшов,
але незабаром повернешся,
і тоді вони заплатять за все.
Kharkiv, Ukraine : Folio Publishers Ltd., 2007
Big Gangsta Party
Charkiw, 1994. Eine angespannte
kriminogene Situation. In der Stadt ist
eine Bande am Werk, die Wechselstuben plattmacht,
der staatliche Radiosender nennt sie „Gruppe der dreisten Gesellen“;
und diese Gruppe der dreisten Gesellen
spähte lange die Firmenwechselstube im Zentrum aus,
spähte und spähte und hatte schließlich erspäht,
dass in der Wechselstube
gerade einige Säcke Knete lagen,
Segeltuchsäcke voller Knete,
die bis morgen keiner abholen würde.
Da zogen sie sich schick an
und fuhren los, um die
Wechselstube plattzumachen.
Die Wechselstube ist direkt
im Zentrum; sie lassen noch eine mit Menschen
vollgestopfte Straßenbahn durch, und dann erst fahren sie los, um
ihre
Wechselstube
plattzumachen.
Dort werden sie nicht gerade freudig empfangen,
zumal sie nach und nach
die Säcke mit dem Geld fortschaffen.
Und du gehst durch die Stadt, auf der sonnigen Straßenseite,
und alles ist mies – kein Geld, keine Arbeit, keine Perspektiven,
und da kommen plötzlich aus der Wechselstube
die Gesellen in ihren schicken Trainingsanzügen und rennen
zu ihrem BeeMWe wie Biathleten, die alle anderen
Anwärter auf die Großkundenknete hoffnungslos abgehängt haben.
Aber was kann man schon `94 in Charkiw mit einem
Sack voll Knete anfangen? Man kann ihn in der Firmenwechselstube abgeben.
Aber dort haben sie schon alle erschossen. Also
schneiden sie die Straßenbahn
und sind auf und davon.
Ein paar Straßen weiter
gibt es eine ruhige Kokain-Kneipe,
die Eliteklub „Carambolage“ heißt.
Sie fahren dorthin und bezahlen mit dem
Geld, auf dem das Blut der Geldeintreiber noch nicht getrocknet ist.
Was weiter, man bringt ihnen einen Eimer Kokain,
und während sie sich darüber beugen wie Infanteristen über
eine Landmine, haben die Jungs von der Verbrechensbekämpfung über ihre Kanäle
den BMW gestellt
und stürmen den Eliteklub „Carambolage“.
Und du gehst so,
siehst,
wie die Seelen
der Geldeintreiber
sich über die Straßenbahnseile emporschwingen, und du willst nichts weiter
als einen normalen Fick, einmal wenigstens, einmal im Leben,
zum Teufel mit ihnen – den sozialen Sicherheiten,
zum Teufel mit ihr – der Arbeit,
einmal wenigstens, ganz gleich mit wem!
Und da werden dir plötzlich
die Körper der jungen Biathleten vor die Füße geworfen,
jeder mit einem Adidas-Label auf der Brust
wie ein durchschossenes Herz, als wären diese Biathleten
ins Kreuzfeuer ihrer Ersatzmannschaft geraten.
Die unsichtbaren und unerfindlichen
Stimmen von dir und mir schwingen sich ins All.
Wie viele schwache, süße Hinweise
haben uns die Geister der Liebe vermacht.
Besser ein heldenhafter Tod als ein kaltes Alter.
Schlaf in Ruhe, mein Kampfgefährte,
ich trage deine Nike ab,
ich zahle die Schulden zurück,
ich werde deine Posaune benutzen,
um auf das Klingeln zu antworten,
und wenn deine Eltern dran sind,
sage ich, du seiest kurz hinausgegangen,
kämst aber gleich zurück,
und dann werden sie alles bezahlen.