Claudia Dathe
nemščina
Госпелс і спірічуелс
Чим цікавиться сучасне мистецтво? В тій дірі,
в якій воно опинилось, сучасне мистецтво
цікавиться виключно чорно-білими карточками,
на яких сфотографовані наші легені – діряві,
наче вітрила китайських
риболовецьких
човнів.
Натомість, є цілі етнічні та релігійні групи,
котрі існують паралельно з офіційною культурою,
і котрі не заганяються з приводу смерті мистецтва.
Скажімо, греко-католики Галичини,
котрі говорять: смерть – це будильник,
ти сам заводиш його на шосту ранку, а коли він
будить тебе своїм сатанинським дзеленьчанням,
починаєш нити:
мовляв, ще п’ять хвилин,
всього лише п’ять хвилин.
На різдвяні свята мені довелось переїжджати
польсько-український кордон,
і це був повен автобус греко-католиків Галичини,
жінки в хустках, з тисячею
растаманських амулетів та оберегів,
жінки, котрі сплавили в Пшемишлі
різдвяний спирт і на виручене бабло
закупили іконки, свічки і потягані мощі святих
для своїх теплих греко-католицьких приходів.
Але дві жінки - очевидно, це були жінки
без амулетів та оберегів - щось не скинули,
не встигли скинути, не закупили мощі
для свого приходу, і розуміли що їм за це буде,
як вони влетіли, не дивно, що поводились вони
агресивно, чіплялись до інших жінок,
до їхніх іконок, і поступово все це
перетворювалось на великі розборки,
сукаблядь - кричали вони одна одній, ніби старе вудистське прокляття,
сукаблядь - повторювали водії, тримаючи в руках срібні розп’яття,
сукаблядьсукаблядь – шепотіли вві сні дітлахи,
жуючи солодку ганджу.
І від цих слів вогняний вихор
здіймався над сніговими полями,
ага – саме вогняний вихор,
і доки це все тривало,
сніг згортався,
мов кров,
на холодних полях Галичини.
Але варто було цим сукам
перетнути державний кордон,
як будь-ласка –
тиша запала в автобусі,
навіть діти перестали жувати ганджу,
така запала тиша.
І в цій тиші якась одна жінка – можливо,
найбільш набожна, можлива якраз
навпаки - та, котра не скинула спирт,
але якась одна затягла колядку.
І незабаром уже всі жінки в теплих хустках,
і водії, котрі вже давно опухли від цих колядок,
і навіть діти, котрі також давно від всього
цього опухли, почали співати старих колядок,
і дивні були це колядки, скажу я вам,
дуже дивні,
якщо говорити своїми словами,
то десь такі:
Тепло й благодать сходять на землю Галичини,
на наші теплі приходи, на наші церкви,
криті сріблом та авіаційним дюралюмінієм.
Спаситель стоїть поміж наших овець,
в руках у нього – коров’ячий дзвоник,
і він грає нам наше греко-католицьке ска.
Цар Соломон приходить на Галичину
з боку словацьких гір,
і з серця в нього росте прикарпатська ганджа,
з якої він наробить куті для веселих
дітей з прикордонних районів.
І голови колгоспів, виходячи йому назустріч,
говорять – радуйся, Соломоне, радуйся, Спасителю,
Син божий народився.
І сніг падає на землю.
І земля падає на сніг.
Iz: Maradona
Kharkiv, Ukraine : Folio Publishers Ltd., 2007
Gospels & Spirituals
Wofür interessiert sich die moderne Kunst? In dem Loch,
in dem sie steckt, interessiert sich die moderne Kunst
ausschließlich für schwarz-weiß-Bilder,
die unsere Lungen zeigen - löchrig
wie die Segel chinesischer
Fischer-
boote.
Es gibt aber auch ganze ethnische und religiöse Gruppen,
die parallel zur offiziellen Kultur existieren
und die der Tod der Kunst herzlich wenig kratzt.
Die Griechisch-Unierten aus Galizien zum Beispiel,
die sagen: der Tod ist ein Wecker,
du stellst ihn auf sechs Uhr morgens, und wenn er
dich mit seinem satanischen Gerassel weckt,
jammerst du los:
ach, noch fünf Minuten,
bloß noch fünf Minuten.
Während der Weihnachtsfeiertage musste ich
über die polnisch-ukrainische Grenze,
ein Bus voller Griechisch-Unierter aus Galizien,
Frauen in Kopftüchern, mit tausend
Rastaman-Amuletten und Talismanen,
Frauen, die in Przemyśl Weihnachtsschnaps verkauft
und für die Knete
Ikonen, Kerzen und zerfledderte Reliquien erworben hatten
für ihre behaglichen griechisch-unierten Gemeinden.
Aber zwei Frauen, das waren natürlich Frauen
ohne Amulette und Talismane, hatten irgendwas nicht losgekriegt,
es nicht geschafft, keine Reliquien
für ihre Gemeinden gekauft, sie wussten, was ihnen blühte,
was sie verrissen hatten, kein Wunder,
dass sie aggressiv wurden, sie bedrängten die anderen,
deren Ikonen, und schließlich wurde
daraus eine riesige Schlägerei,
Schlampedreckige – schleuderten sie sich entgegen gleich einem alten Voodoo-Fluch,
Schlampedreckige – riefen die Fahrer und hielten ihre silbernen Kruzifixe umklammert,
SchlampedreckigeSchlampedreckige – murmelten die Gören im Schlaf,
während sie ihr süßes Ganja kauten.
Von diesen Worten breitete sich
eine Feuersbrunst über den verschneiten Feldern aus,
ja, eine Feuersbrunst,
und während das geschah,
verklumpte der Schnee
wie Blut
auf den kalten Feldern Galiziens.
Aber kaum hatten diese Schlampen
die Grenze hinter sich gelassen,
als es im Bus
auf einmal still wurde, die Kinder hörten sogar auf, ihr Ganja zu kauen,
so still wurde es.
Eine Frau, vielleicht die frömmste,
vielleicht auch jene, die ihren Schnaps nicht losgekriegt hatte,
eine jedenfalls stimmte in dieser Stille ein Weihnachtslied an.
Und all die Frauen in ihren warmen Kopftüchern
und die Fahrer, die von diesen Liedern angeödet waren,
und sogar die Kinder, die davon genauso
angeödet waren, sangen plötzlich die alten Weihnachtslieder,
seltsame Lieder waren das, muss ich euch sagen,
sehr seltsame,
in eigenen Worten klingen sie
etwa so:
Wärme und Segen kommen auf die galizische Erde herab,
auf unsere behaglichen Gemeinden, unsere Kirchen,
gedeckt mit Silber und Luftfahrt-Aluminium.
Inmitten unserer Schafe steht der Heiland,
in der Hand eine Kuhglocke,
und spielt uns den griechisch-unierten Ska.
Aus den slowakischen Bergen kommt
König Salomo nach Galizien herab,
und aus seinem Herz wächst das Ganja der Karpaten,
aus dem er Weihnachtsbrei für die fröhlichen
Kinder aus den Grenzgebieten kocht.
Und die Kolchosvorsitzenden gehen ihm entgegen
und rufen ihm zu: Freue dich, Salomo, freue dich, Heiland,
Gottes Sohn ist geboren.
Und der Schnee fällt auf die Erde.
Und die Erde fällt auf den Schnee.