Jan Wagner

“...прыемней за золата, пазбаўленае
                                    станаўленьня і зьнішчэньня...”
                                                                   Ота фон Гюрыке

што гэта тут, нябачнае і ўсё ж
магутнае такое? грамадзяне
наўкола майстра гюрыке й ягоная
канструкцыя: насос які
на трох нагах узвышаецца ў пакоі,
дасканалы й зь непрыстойнай грацыяй
mantis religiosa. латунны глянец,
шкляная куля як рэцыпіент:
ды верабей, што полымем этылавага сьпірту
пачаў мігцець – паветра
становіцца ўсё цясьнейшым. на падворку
сьпеюць мірабэлі, цішыня гудзе і на руінах
расьце трава. а на сьцяне
гравюра зь відам колішняга магдэбургу.
гадзіньнік найдакладны з ківачом,
дыёптр, пэдамэтар, астралябія;
ды глёбус на стале, дзе толькі што
плаўнік новай зэляндыі прарэзаў
сабою ціхі акіян нібыта
з далёкай далі ўпарта цягнецца фурманка.
“ну, гэты мёртвы верабей”, шапталі,
“падымецца яшчэ ў пустое неба”.

„dražší než zlato, mimo
všechen vznik i zánik…“
                           –Otto von Guericke –

co je to, neviditelné, a přece tolik
mocné, že je žádná síla nepřemůže?
měšťané stojí v kruhu kolem mistra
guericka a jeho aparátu:
vývěvy, co tu trčí na třech nohách
s obscénní, dokonalou grácií
kudlanky nábožné. měď pableskuje,
sklo koule jako recipient a v ní
vrabeček, co se jak lihový plamen
chvěje a chvěje – ubývá mu vzduchu.
a mirabelky zatím dozrávají
za oknem, kde bzučí teplo, tráva
porůstá sutiny a na stěně
rytina z mědi: starý magdeburg.
ta neomylnost astrolabia,
dioptru, krokoměru, pendlovek;
na stole globus, na němž nový zéland
svou hřbetní ploutví v tuto chvíli proťal
pacifik – z velké dálky doléhá
úporný dusot zapřažených koní.
„ten mrtvý vrabec,“ řekl někdo šeptem,
„poletí ještě do prázdného nebe.“

…mere kostelig end guld, uden
nogen tilblivelse og forgængelighed…
-Otto von Guericke –

hvad er det, usynligt og dog så mægtigt,
så ingen kraft modstår det? Kredsen
af borgere rundt om mester Guericke
og hans konstruktion: vakuumpumpen,
der på tre ben rager ind i rummet,
fuldendt og med mantis religiosas
obskøne gratie. Messingglans,
kuglen glas som recipient: her sidder
spurven, der er begyndt at blafre
som en spritflamme – luften
der svinder stadig mere ind. foran vinduet modnes
mirabellerne, summer det af varme, vokser
græsset på ruinerne. På væggen
et kobberstik af det gamle magdeburg.
pendulurets uanfægtethed
diopteret, pedometeret, astrolabiummet;
globussen på bordet, hvor new zealands
rygfinne netop har gennemskåret
stillehavet og som langt borte fra
en hestedroskes stædige trav.
”denne døde spurv,” hvisker en,
”ender nok med at flyve gennem en tom himmel.”

„ … more exquisite than gold, devoid
                              of all becoming or passing away …”
                              - Otto von Guericke -

what is invisible, yet so powerful
that no force can withstand it? a circle
of burghers gathered around master guericke
and his construction: the vacuum pump
towering on three legs in the room, a perfect
piece, standing there with the obscene grace
of the mantis religiosa. polished brass,
its recipient a glass sphere: and here too
is the sparrow, now beginning to flutter
like the flame on a spirit of wine – its air
growing ever thinner. before the window
the yellow plums ripen in the buzzing heat,
the grass spreads on the ruins. and on the wall  
hangs this engraving: old magdeburg.
the unswerving progress of the pendulum clock,
diopter, pedometer, astrolabe;
the globe on the table where new zealand’s
dorsal has shortly cut through
the great pacific, and as if from afar
the dogged trot of a passing horse and cart.
“that dead sparrow,” whispers one,
“will yet fly through an empty sky”.

”…kultaa kalliimpaa, alkua
                         ja loppua vailla…”
                         - Otto von Guericke -

mikä se on, se näkymätön ja niin mahtava silti,
että mikään voima ei voi sitä vastustaa? joukko
kansalaisia ympäröi mestari guericken
ja hänen rakennelmansa: tyhjiöpumppu,
joka kolmijalkaisena levittää huoneeseen
täydellistä, mantis religiosan
säädytöntä suloisuutta. messinkiloisto,
huipulla lasipallo: siinä istuu
varpunen, joka lepattaa
pirtuliekin tavoin – ilma
joka ohenee. ikkunan edessä
mirabelliluumut kypsyvät, lämpö surisee, ruoho
kasvaa raunioilla. seinällä
kuparipiirros, vanha magdeburg.
järkähtämätön heilurikello,
tähystin, askelkello, tähtimittari;
pöydällä maapallo, missä hetki sitten
uuden-seelannin selkäevä halkoi
tyyntä valtamerta, ja kuin kaukaisuudesta
sitkeä valjakon ravi.
”tämä kuollut varpunen”, kuiskaa joku,
”lentää vielä läpi tyhjän taivaan.”

«…plus précieux que l’or, dépourvu de devenir
                            et d’erreur…»
                                                    Otto von Guericke

qu’est-ce, invisible et pourtant si puissant
qu’aucune force ne lui résiste? le cercle
de bourgeois autour de maître guericke
et de sa construction: la pompe à vide,
sur trois pattes, dépasse de la pièce,
achevée et dotée de la grâce obscène
de la mantis religiosa. éclat du bronze,
la boule de verre comme cloche à vide: ici
le moineau est perché qui a commencé
à trembloter comme une flamme d’esprit-de-vin –
l’air qui se raréfie. derrière la fenêtre mûrissent
les mirabelles, la chaleur bourdonne, l’herbe
pousse sur les ruines. au mur
une gravure du vieux magdebourg.
l’imperturbabilité de la pendule,
dioptres, pédomètres, astrolabe;
le globe sur la table, où la nageoire
dorsale de la nouvelle zélande vient juste
de trancher le pacifique et comme de plus loin encore
le trot persévérant d’un attelage de chevaux.
«ce moineau mort“, murmure quelqu’un,
„traversera encore un ciel vide.»

                                                                        
…máis valioso que o ouro, desprovisto
de todo devir ou perecer…
Otto von Guericke


que é iso, invisible e porén tan potente
que non hai forza que lle poda? un grupo
de veciños rodean o mestre guericke
e a súa construción: a bomba de baleiro,
en pé sobre tres patas na estancia, unha peza
perfecta cuxo porte recorda a graza obscena da
mantis relixiosa. latón resplandecente,
o seu recipiente unha esfera de vidro: e agora
o pardal que empeza a titilar coma unha chama sobre
o alcohol do viño; polo aire cada vez máis 
escaso. ao outro lado da xanela madurecen os
mirabeles, zoa a calor, medra a herba sobre as ruinas.
na parede un gravado en cobre da antiga magdeburgo.
a imperturbabilidade dos reloxios de péndulo;
dioptra, podómetro, astrolabio;
sobre a mesa o globo onde a aleta dorsal de
nova zelandia acaba de lle meter un tallo ao gran
pacífico e, coma un son que chegase de moi lonxe,
o trote teimoso dunha carruaxe de cabalos.
”este pardal morto”, alguén besbella,
”voará algún día por un ceo baleiro”.

"…becsesebb az aranynál, híjával bármely         
                                          létesülésnek és elmúlásnak…"
                                          - Otto von Guericke -

mi az, ami nem látszván mégis oly hatalmas,
hogy dacolni véle nincs erő? ím, körben
a polgárok guericke mester és műve:
a vákuumszivattyú körül, mely
három lábon mered föl a szobában,
a mantis religiosa obszcén kecsességével,
hibátlanul. rézragyogás,
felvevőedényként az üveggömb: odabent
a veréb, mely akár a borszesz lángja,
verdesni kezdett − a levegő, mely
szűkül, egyre fogy. az ablak előtt
érik a ringló, zsong a hőség, nő a
fű a romokon. amott a falon meg
egy metszeten a régi magdeburg.
az ingaóra hűvös pontossága,
diopter, pedométer, asztrolábium;
az asztalon a glóbusz, melyen épp új-zéland
hátuszonya hasít a csendes
óceánba, s mintha jó távolról:
dübörög, trappol egy lovasszekér.
„e halott veréb itt”, suttogja egy néző,
„egy üres égen fog még átrepülni.”

„...prezioso più dell’oro, privo d’ogni
              divenire e trascorrere...“
      - Otto von Guericke -

cos’è questa cosa, invisibile ma tanto potente
che nessuna forza gli resiste? la cerchia
dei cittadini intorno a mastro guericke
e alla sua costruzione: la pompa a vuoto,
che sulle sue tre gambe s’erge nella stanza,
perfetta e con l’oscena grazia
della mantis religiosa. bagliore dell’ottone,
la sfera di vetro come recipiente: qua sta fermo
il passero, che come una fiamma di spirito di vino
ha iniziato a tremolare – l’aria
che si assottiglia sempre più. davanti alla finestra
maturano le mirabelle, ronza il calore, cresce
l’erba sulle rovine. alla parete
un’incisione su rame dell’antico magdeburgo.
l’imperturbabilità dell’orologio a pendolo,
diottra, pedometro, astrolabio;
il mappamondo sopra al tavolino, dove appena adesso
la pinna dorsale della nuova zelanda ha inciso un solco
nel pacifico, e come da molto lontano
il passo lento e trascinato di un carro di cavalli.
“questo passero morto”, mormora uno,
“volerà ancora attraverso un cielo vuoto.”

„...brangesnis už auksą,
                                                nekintantis ir nenykstantis ...“
                                                Otto von Guericke

Kas tai, nematomas, bet toks galingas;
kas pergali visas jėgas? miestiečiai,
ratu apstoję meistrą guericke
ir  jo konstrukciją: vakuumo siurblį,
kurs ant trijų kojelių stovi kambary,
toks tobulas ir nešvankiai grakštus
lyg mantis religiosa. žvilga
varis, stiklo rutulys, kurio viduj –  
žvirbliukas, blėsčiojantis tartum
liepsnelė spirito lemputėj (oras,
jo vis mažėja). Dūzgia vasara,
už lango sirpsta slyvos, baigia
apaugt žole griuvėsiai. Graviūra
ant sienos su senuoju Magdeburgu
ir niekad nesutrinkanti švytuoklė,
lęšiukai, pedometras, astroliabija,  
gaublys (kur neseniai zelandijos
pelekas perrėžė pacifiką)
ant stalo, o tolumoje atkakli
dvikinkė bilsnoja gatvės grindinį.
kažkas pakuždomis: „šis miręs žvirblis  
dar skries  beorėje padangėje.“

"...kostbaarder dan goud, zonder enige
                         wording en enig vergaan..."
                         - Otto von Guericke -

wat is dat, onzichtbaar en toch zo machtig,
dat geen kracht het kan weerstaan? de kring
van burgers rondom meester guericke
en zijn constructie: de vacuümpomp,
die op drie poten in de kamer rijst,
volmaakt en met de obscene gratie
van de mantis religiosa. messingglans,
de bol van glas als recipiënt: hier zit
de mus, die net zoals een wijngeestvlam
is begonnen te flakkeren – de lucht
die steeds krapper wordt. voor het raam rijpen
de mirabellen, zoemt de warmte, groeit
het gras op de ruïnes. aan de muur
een kopergravure van oud maagdenburg.
de onverstoorbaarheid van de slingerklok,
diopter, pedometer, astrolabium;
de aardbol op de tafel, waar zonet
nieuw-zeelands rugvin de stille zuidzee
heeft doorsneden, en als uit de verte
het trage gesjok van paard en wagen.
"deze dode mus", fluistert iemand,
"zal nog eens door een lege hemel vliegen."

«… mer kostbart enn gull, foruten
tilblivelse og forgjengelighet …»
 – Otto von Guericke – 

hva er det, usynlig og likevel så mektig
at ingen kraft kan stå imot? kretsen
av borgere rundt mester guericke
og konstruksjonen hans: vakuumpumpen,
oppstilt på tre bein i værelset,
fullendt og med mantis religiosas
obskøne gratie, messingglans,
glasskulen som resipient: her sitter
spurven, som har begynt å flagre 
som en spritflamme – luften
som blir stadig tynnere. foran vinduet modner
plommene, summer varmen, vokser
gresset på ruinene. på veggen
et kobberstikk av gamle magdeburg.
pendelurets ufeilbarlighet,
diopter, pedometer, astrolabium;
globusen på bordet, hvor nylig 
new zeelands ryggfinne har skåret seg
gjennom stillehavet, og liksom langt unna
det seige travet fra en hestedrosje.
«denne døde spurven», hvisker noen,
«kommer til å fly gjennom en tom himmel.»

...cenniejsza niż złoto, nie
staje się i nie przemija...
Otto von Guericke

cóż to jest, niewidoczne, a tak potężne,
że żadna siła mu się nie oprze? mistrz
guericke w kręgu obywateli
i jego konstrukcja: pompa próżniowa
na trójnogu, co wyrósł w pokoju,
idealna, z obsceniczną gracją
mantis religiosa. mosiężny blask,
szklana kula jako zbiornik: w środku siedzi
wróbel, który zaczął migotać jak płomieñ
winnego spirytusu - coraz mniej
powietrza. za oknem dojrzewają
mirabelki. szumi ciepło, trawa
porasta ruiny, na ścianie
miedzioryt: dawny magdeburg.
nieomylność zegara z wahadłem,
przeziernika, krokomierza, astrolabium;
na stole globus, tam gdzie przed chwilą
nowozelandzka płetwa grzbietowa przecięła
pacyfik i jak gdyby z oddali
ociężały chód koni u wozu.
„ten martwy wróbel“, wyszeptał kto.,
„wyfrunie jeszcze w puste niebo.“

»… dragocenejši od zlata, prost vsakršnega
porajanja in minevanja …«
– Otto von Guericke –

kaj je to, nevidno, a tako mogočno,
da se mu ne upre nobena sila? krog
meščanov okrog mojstra guerickeja
in njegove konstrukcije: vakuumske
črpalke, ki na treh nogah sega v sobo,
izpopolnjena in z obsceno gracilnostjo
neke mantis religiosa. medeninast soj,  
steklena krogla kot sprejemnik: tukaj
sedi vrabec, ki je začel plapolati kot
plamen vinskega cveta – zrak postaja
vse ožji in ožji. pred oknom zorijo
mirabele, toplota brenči in trava
raste po ruševinah. na steni visi
bakrorez starega magdeburga.
nezmotljivost nihajne ure,
diopter, pedometer, astrolabium;
globus na mizi, kjer je hrbtna plavut
nove zelandije ravnokar razrezala
pacifik, in kakor iz velike daljave
vztrajno peketanje konjske vprege.
»ta mrtvi vrabec,« zašepeta nekdo,
»bo letel še po praznem nebu«.

«…коштовніший за золото, позбавлений будь-якого
                становлення і проминання…»
                - Отто фон Ґеріке -

що це, невидиме і таке могутнє,
що жодна сила не звладає? кільце
городян навколо майстра ґеріке
та його конструкції: вакуумна помпа,
що триного височіє в кімнаті,
довершена і непристойно граційна
mantis religiosa.  полиск латуні,
куля зі скла мов реципієнт: у ній
горобець, що зайшовся тріпотінням
наче полум’я винного спирту -- повітря
все тіснішає. за вікном дозрівають
морелі, теплінь аж бринить, з руїн
проростає трава. на стіні
гравюра зі старого маґдебурґу.
непомильність маятника,
діоптр, педометр, астролябія;
на столі глобус, на ньому вперше
нової зеландії спинні плавники пацифік
прорізав, і наче з дальньої далини
лунке двиготіння кінного екіпажу.
«цей мертвий горобець, шепоче хтось,
ще полетить крізь порожнє небо».