Julia Cimafiejeva (Юля Цімафеева)

zwischen uns ist das wort.
in meinem mund ist sein anfang,
in deinem sein ende.
das wort ist ein luftfisch.
wir haben uns verbissen in ihn
und wollen ihn nicht mehr lassen.

das wort ist leicht
und erleichtert uns.
der wind bringt das fischwort auf,
trägt es mit dem strom
in fremde sätze,
fremde texte.
das wort schlägt mit der flosse
dir im mund,
blickt starr,
glubschäugig mir in den rachen
und gibt sich den regungen hin.

unsere körper sind nicht zu trennen vom wort,
ohne die lippen zu trennen,
ohne die kiefer zu spalten,
ohne des anderen zunge zu sehen,
versuchen wir uns im zwiegespräch,
aber zwischen uns ist der fisch,
den wir nicht lassen können,
das wort, das auszusprechen wir fürchten,
das bild, das wir nicht gänzlich
zu bewusstsein kommen lassen wollen.

doch entlassen wir
den fisch in die freiheit, wird er überleben
werden wir uns verstehn?

Pomiędzy nami słowo.
Mam w ustach jego początek,
a ty – jego koniec.
Słowo  to powietrzna ryba.
Wczepiliśmy się w nią zębami
i nie chcemy puścić.

Słowo jest lekkie
i nas robi lekkimi.
Wiatr unosi rybę słowa
i niesie, jak nurt
w złe wnioski,
w cudze teksty,
Słowo wachluje ogonem
w twoich ustach,
patrzy nie mrugając
śliskimi oczami w moim przełyku
i poddaje porywom.

Nie da się naszych ciał oderwać od słowa,
nie otwierając ust,
nie rozwierając szczęk,
nie widząc jedno drugie języka,
spróbujemy mówić ze sobą,
a między nami ryba,
której nie możemy wypuścić,
słowa, które boimy się wymówić,
obraz, którego nie chcemy
całkiem zrozumieć.

Ale kiedy puścimy
rybę na wolność, czy ona przeżyje
i czy my się porozumiemy?

Між нами слово.
Я маю в роті його початок,
а ти — його кінець.
Слово — це повітряна риба.
Ми зубами вчепилися в неї
і відпускати не хочемо.

Слово легке
і робить легкими нас.
Вітер здіймає рибину слова
і несе, ніби течією,
в чужі речення,
в чужі тексти.
Слово крутить хвостом
у тебе в роті,
дивиться не кліпаючи
слизькими очима в мою горлянку
і піддається поривам.

Наші тіла не відірвати від слова,
не розтуляючи вуст,
не розтискаючи щелеп,
не бачачи язика одне одного,
ми пробуємо говорити поміж собою,
а між нами рибина,
яку ми не можемо випустити,
слово, яке ми боїмося вимовити,
образ, який ми не хочемо
осягнути вповні.

Але якщо ми відпустимо
рибину на волю, чи виживе вона
і чи порозуміємось ми?