Marcin Gaczkowski 
Translator

on Lyrikline: 1 poems translated

from: украинский to: польский

Original

Translation

*** [Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.]

украинский | Iryna Tsilyk

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин і низького тиску, і
побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.

Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,
а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. 

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

© Iryna Tsilyk
Audio production: Haus für Poesie / 2017

*** [Ona zdejmuje pranie ze sznura, coś trzeszczy i]

польский

Ona zdejmuje pranie ze sznura, coś trzeszczy i
wiatr bawi się liśćmi, wchodzi pod sukienkę – do nagiego ciała.
Zakładniczka niskiego ciśnienia, porannych wiadomości
i rutyny, jeszcze trochę, myśli, i nie będę już sama.
Jeszcze dzień i wypiorę mundur ze wszystkimi oznakami
zmęczenia, strachu, gniewu, roztartej na kolanach trawy,
potem usiądziemy przy sobie z prostymi wyrazami
twarzy, i będę usuwać wspomnienia z jego głowy.
Potem z gałązek czarnej porzeczki zaparzę herbaty,
wcisnę się jakoś w tę koronkową, a wokół będzie cicho,
za cudzym ogrodem słońce wpadnie w pokrzywy,
w przeczuciu ciemnych dłoni piersi omdlewać będą.
Mówi sobie: jeszcze trochę i odetchniemy szczęściem.
Obrodzą jabłka, potem jagody, a potem ogórki.
I porwie nas codzienność, zwykła, z gorzkim posmakiem.
Wraz z nowym przypływem przyjdzie kres tej rzezi.
Pranie trzeszczy w dłoniach, promyk policzki skrobie.
Aż po jej chudych plecach maszerują dreszcze.
Wącha czyste koszule, jakby chciała sobie
przypomnieć, jak pachniał wtedy, przed wojną jeszcze.
Potem bierze wiadro, nabiera trochę wody,
Myje się, myśli, w talii taka wąska, takie drobne ciało.
Tak! Zamknę drzwi i nie wypuszczę go już nigdy!
No chociaż do końca przepustki… Dobre i to, dobre i to.

Przełożył Marcin Gaczkowski