Ostap Kin 
Translator

on Lyrikline: 2 poems translated

from: украинский to: английский

Original

Translation

.дружина лота.

украинский | Iryna Tsilyk

"Ніц немає у цій країні", –  каже дружина Лота
рвучко й так презирливо. "Але правда. Ну що в нас зловиш?"
Суп кипить, чуже дзєцко спить (година – двадзєшьча злотих),
поки Лот ганяє з Голландії машини на продаж.
Все було – збирала трускавки, гляділа стару фрау
в тому місті, де вмирають лише у своїх постелях, 
де занадто багато віками узгоджених правил, 
де усі ґарґульї такі вгодовані на костелах.
Головне – не озиратись, не повертатись нізащо. 
Ну хіба до чужих кімнат. Знімати взуття й одежу, 
під гарячим душем стояти вічність цілу і завше
засинати вже тоді, коли небо стає бежевим.
Головне – вивчити доньку. Бо тут немає нічого. 
Тільки ранки вдома такі дзвінкі й так тихо надвечір...
І вона зненацька страшно кричатиме щось про Бога, 
коли митник укотре перетрусить всі її речі.
Лот пішов, мама хвора... Стоїть. Заходить в Петра і Павла, 
ставить свічку. Вогник шкрябає змерзлі шорсткі долоні.
Вона точно знає, що десь колись промахнулась знагла. 
Бо інакше чому тепер ці щоки такі солоні?

© Iryna Tsilyk
Audio production: Haus für Poesie / 2017

.Lot’s wife.

английский

“There’s nothing in this country,” Lot’s wife says
impetuously and with disdain. “But it’s true. What can you get here?”
The soup’s boiling, someone else’s child is sleeping (for twenty zloty an hour),
while Lot drives back cars from Holland to sell.
She’s done it all – picked strawberries, looked after an old frau
in that city where you only die in your own bed,
where there are too many century-old rules,
where all the gargoyles on the cathedrals are well fed.
Above all don’t look back, don’t go back no matter what.
Well, maybe, only to others’ rooms. Take off your shoes and clothes,
stand under a hot shower for a whole eternity and always
fall asleep only after the sky turns beige.
Above all teach your daughter. Because there’s nothing here.
Only are mornings at home so sonorous and evenings so quiet…
She’ll suddenly shout something about God,
when the customs officer again rummages through all her things.
Lot left, mother is sick… She stands. She goes into St. Peter and Paul’s,
lights a candle. The small flame scrapes her cold, rough palms.
She’s sure that somehow somewhere she must have slipped up.
For why else would her cheeks now be so salty?

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella

*** [Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.]

украинский | Iryna Tsilyk

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин і низького тиску, і
побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.

Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,
а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. 

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

© Iryna Tsilyk
Audio production: Haus für Poesie / 2017

*** [She’s taking down the dry laundry and something cracks]

английский

She’s taking down the dry laundry and something cracks.
The wind plays with the leaves; it whirls up under her dress – up to her nudity.
This hostage of the daily news, of low blood pressure
and everyday life, she thinks: just a bit more and I’ll be with him.

One more day and I’ll wash his uniform with all its proof of
exhaustion, fear and rage, with its grass stains on the knees,
and then we’ll sit next to each other with plain faces,
and I’ll pick out all the memories from his head.

And later I’ll make tea with twigs from the currant bush,
I’ll dress up in my lace and there will be silence all around,
and the sun will fall on the nettles in someone else’s garden,
and my breasts will ache in presentiment of his dark hands.

She tells herself: just a bit more and everyone will be happy.
Apples will ripen, then the berries, then the cucumbers.
This slaughtering will end and the new tides will carry
us into the day-to-day, fairly ordinary and just barely bitter.

The laundry creaks in her hands, the light hones her cheekbones.
A chill runs down her skinny back.
She sniffs the clean shirts as if struggling
to recall how he smelled back then, before the war.

Then she takes a bucket, fills it with a splash of water,
she washes, thinking, and standing – a petite figure with narrow shoulders.
That’s it! I’ll close the door and never let him out!
At least, until the end of his leave… At least, that at least.

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella