Valeria Boguslavska
украинский
[Как андерсовской армии солдат...]
Как андерсовской армии солдат,
как андерсеновский солдатик,
я не при деле. Я стихослагатель,
печально не умеющий солгать.
О, в битву я не ради орденов,
не ординарцем и не командиром —
разведчиком в болоте комарином,
что на трясучей тропке одинок.
О — рядовым! (Атака догорает.
Раскинувши ладони по траве — — —
а на щеке спокойный муравей
последнюю кровинку догоняет.)
Но преданы мы. Бой идет без нас.
Погоны Андерса, как пряжки танцовщицы,
как туфельки и прочие вещицы,
и этим заменён боезапас.
Песок пустыни пляшет на зубах,
и плачет в типографии наборщик,
и долго веселится барахольщик
и белых смертных поставщик рубах.
О родина!..
Но вороны следят,
чтоб мне не вырваться на поле боя,
чтоб мне остаться травкой полевою
под уходящими подошвами солдат.
1962
[Як в Андерсовій армії вояк...]
Як в Андерсовій армії вояк,
Як андерсенівський солдатик,
Я вибув з гри. Віршоскладальний натяк,
Як спершу, не складається ніяк.
На битву – не заради орденів,
Не ординарцем і не командиром,
Розвідник в драговинні комаринім,
Самотньо у багні я бовванів.
Так, рядовий! (Атака догоряє,
Я жмут зела затиснув у руці,
Мурашка працьовито на щоці
Кровиночку останню доганяє.)
Поглинуті. Триває бій без нас.
Погони Андерса, як танцівниці пряжки,
Як черевички чи як черепашки,
І тим замінено боєзапас.
А на зубах рипить пустельний смерк,
І плаче в типографії верстальник,
Але ганчірник з ним не одностайний,
Він – постачальник сорочо́к на смерть.
Вітчизно! І під вартою круків
Мені на поле бою більш не вийти,
Я весь у польову травинку витік,
Під крок ще не полеглих вояків.