Linor Goralik

русский

Marianna Kijanowska

украинский

[Ночью, в самом начале...]

Ночью,
в самом начале удивительно тёплого месяца,
он обошёл всех остальных
и велел собираться.
Кто-то был предупреждён заранее.
Большинство — нет.

Сначала он боялся,
что их выдаст
испуганный недоуменный гомон,
дребезжание пыльных шкафов,
истерический перезвон ножей.

Потом это стало неважно.

Перепуганно причитали длинные старые селёдочницы,
плакали ничего не понимающие маленькие рюмки,
утюги столпились в дверях
осоловелым, покорным стадом.
Тарелки метались,
не понимая, как можно бросить
весь этот затхлый скарб —
потемневшие скатерти,
грязные кухоные полотенца,
священные бабушкины салфетки.
Жирная утятница, воровато озираясь,
быстро заглатывала серебряные ложечки.
Солонка трясла свою пыльную, захватанную сестру,
истерически повторявшую:
«Она догонит и перебьёт нас!
Она догонит и перебьёт нас!..»

Он неловко ударил её
деревянной засаленной ручкой.
Она замолчала.

Когда они, наконец, двинулись вниз по пригорку,
вся околица слышала их,
вся деревня смотрела на них из окон.
Когда они добежали до реки,
топот Федоры уже отзывался дрожью
в его тусклых от застаревшей грязи
медных боках.

Задние ряды проклинали его,
скатывались в канавы, отставали.
Средние плакали, проклинали его, но шли.
Передних не было, —
только он,
на подгибающихся старых ногах,
в молчаливом ужасе
ответственности и сомнений.

Когда они всё-таки добежали до реки —
измученные, треснувшие, надбитые, —
он обернулся и сказал им: «Вот увидите,
мы войдём в воду — и выйдем из неё другими».

Но тут река расступилась.

Из: Так это был гудочек
Озолниеки: Literature without borders, 2015
ISBN: 978-9934-14-555-1
Аудиопроизводство: Aquanaut studio (2012)

[Уночі, на самісінькому початку...]

Уночі,
на самісінькому початку на диво теплого місяця,
він обійшов усіх решта
і казав їм збиратися.
Дехто був попереджений.
Більшість — ні.

Спочатку він трохи боявся,
що їх зрадить
наляканий розгублений гамір,
деренчання запилюжених шаф,
істеричний передзвін ножів.

Потім це зробилося несуттєвим.

Налякано нарікали видовжені старі оселедниці,
плакали і нічого не розуміли маленькі чарки,
праски стовпилися у дверях
осоловілим, покірним стадом.
Тарілки металися,
не розуміючи, як можна покинути 
весь цей затхлий маєток, —
потемнілі скатерті,
посірілі кухонні рушники,
священні бабунині серветки.
Масна гусятниця, покрадьки озираючись,
швиденько заковтувала срібні ложечки.
Сільничка трясла свою запилюжену, замацану сестру,
яка істерично повторювала:
«Вона дожене і переб’є нас!
Вона дожене і переб’є нас!..»

Він незграбно вдарив її
засмальцьованою дерев’яною ручкою.
Вона вмовкла.

Коли ж вони, врешті, рушили вниз із горбка,
вся околиця їх почула,
все село дивилось на них із вікон.
А як добігли вони до ріки,
тупіт Федори вже відлунював дрожем
в його тьмяних від задавненого бруду 
мідних боках.

Задні ряди проклинали його,
скочувалися в рівчаки, відставали.
Середні плакали, проклинали його, проте йшли.
Передних не було, —
тільки він,
на тремтячих старих ногах,
в мовчазному жахові
відповідальності і непевності.

Коли ж вони все-таки добігли до річки, —
перемучені, тріснуті, надбиті, —
він обернувся і сказав їм: «Побачите,
ми ввійдем у воду — і вийдем із неї іншими».

Та нараз ріка розступилася.

Переклала з російської Маріанна Кіяновська