Chrystyna Nazarkewytsch 
Translator

on Lyrikline: 20 poems translated

from: ucraniano, alemão to: alemão, ucraniano

Original

Translation

*** [Від старого хреста на горбі видно цілу долину]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Від старого хреста на горбі видно цілу долину,
динозаврячий труп елеватора, пакгаузи і халупи,
щітку далекого лісу.
Якими пошматованими
дістаємося пошукати долі, цілої, круглої,
свіжої правди про себе, наче хтось її мав би
лишити на цьому цвинтарі, як великодню крашанку.
Пальці мертвих — бліді анемони — тягнуться крізь глинозем,
і ворушаться, ледь лоскочучи п’яти,
бавляться з нами, вірять, що ми їм і досі діти.
Де їм утримати нас, майже невидимим і прозорим,
звідки сили, якщо не вдається
утримати навіть літери
на єврейських деревах із сірого каменю, з обрубаними гілками,
біля ніг в заплаканих янголів, і навіть уперте мереживо
тюркських шрифтів сторочується у траву
під надгробками, схожими на шаблі.
Давляться зойками гуси у селі під горбом,
вайлуваті собаки виють, зачувши наближення поїзда.
Ніхто нас тут не знає — і ми нікого.
П’яний мисливець петляє дорогою, несучи за лапи
двійко диких качок застрелених,
скроплює землю свіжою кров’ю,
ніби іще не досить.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019

*** [Vom alten Kreuz auf dem Hügel kannst du das ganze Tal sehen]

alemão

Vom alten Kreuz auf dem Hügel kannst du das ganze Tal sehen,

Bagger dort wie Kadaver der Urtiere, Packhäuser und Hütten,

die Bürste des fernen Waldes.

Ach, wie zerrissen begeben wir uns auf die Suche nach Glück, nach der ganzen,

neu gefundenen Wahrheit über uns selbst, als läge sie

hier auf dem Friedhof, einem bemalten Osterei ähnlich.

Die Finger der Toten sprießen wie blasse Anemonen durch die lehmige Erde,

bewegen sich leise und kitzeln unsere Fersen,

sie spielen mit uns und glauben, wir seien immer noch ihre Kinder.

Wo sollten sie, kaum sichtbar, die Kräfte hernehmen, uns großzuziehen,

wenn sie nicht einmal Lettern

auf jüdischen grausteinernen Bäumen mit abgehackten Ästen

erhalten können,

zu Füßen der weinenden Engel, und selbst die zähe

orientalische Spitzenschrift löst sich im Gras auf,

das unter den säbelähnlichen Grabsteinen wächst.

Im Dorf am Hügel ersticken am Gackern die Gänse,

schwerfällige Hunde jaulen, wenn sie einen Zug hören.

Uns kennt hier keiner – auch wir kennen keinen.

Der betrunkene Jäger torkelt den Weg entlang und hält

an den Füßen ein Paar erschossene Wildenten,

trieft mit frischem Blut auf die Erde,

als ob es nicht schon genug davon wäre.

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Але ж так буває]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Але ж так буває:
герої умерли, а вороги залишилися жити,
а люди, просто люди, не ті й не ті,
низали і розсипали намиста радостей —
святкування любові, чиєсь народження, переїзд в добудований дім,
поки ви фарширували пиріг землі
собою.
Не зійшли з орбіт планети, навіть трамваї
не змінили звичних маршрутів.
За шпитальним вікном будівництво,
забиваючи палі, гупає, наче далека арта,
і хлопчик, підібравши шматок арматури, стукає об асфальт,
як залізничний обходчик вночі по колесах поїзда,
котрим у безпам'ятстві їдеш навиліт крізь всю країну,
перевалюючись важко, животом загрузаючи
у пирозі землі,
що людьми фарширований щедро.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019
Audio production: Haus für Poesie, 2022

*** [So was passiert manchmal]

alemão

So was passiert manchmal:

die Helden sind tot und die Feinde leben weiter

und die Menschen, einfache Menschen – weder Helden noch Feinde –

fädeln Freudenketten auf und zerstreuen sie wieder –

feiern Liebe, Geburt, den Umzug in das fertige Haus,

während ihr den Kuchen der Erde mit euch selbst

füllt.

Planeten bleiben auf ihren Umlaufbahnen, selbst die Straßenbahnen

folgen ihren gewöhnlichen Routen.

Hinter dem Krankenhausfenster ist eine Baustelle,

das laute Schlagecho der eingeschlagenen Pfeiler,

und ein kleiner Junge hämmert mit einem Eisenstück auf Asphalt,

so wie nachts der Eisenbahnwärter gegen die Zugräder klopft,

die dich ohne Gedächtnis durch das ganze Land transportieren,

der Zug fährt schwerfällig, versinkt mit dem Bauch

im Kuchen der Erde,

der prall mit Menschen gefüllt ist.

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Тихо, іще тихіше, цить]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Тихо, іще тихіше, цить.
Сніг обережними кігтиками шкрябає підвіконня.
Звук, із яким розстібається блискавка сукні,
схожий на суху автоматну чергу за спиною.
Ні по кого сьогодні вони не приходили.
Тихо, іще тихіше, цить.
Шрами — звикай навпомацки — вишивка по живому,
просто одна людина взяла собі іншу
за полотно.
Треба читати
губами там, де падає тінь,
електричними імпульсами, де шкіра лягає на шкіру,
ці стібки — поверхниця, лиштва, шабак і замочком низь,
кафасор, орли-метелики, солов’їні вічка, поквітнення.
Нитка, запечена в хлібі
для справжнього житнього кольору.
Все, із чого живе бажання складається.
Тихо, іще тихіше, цить.
Я — суцвіття вузлів на споді великої вишивки:
зріж мене першою, щоби розгладити шрами.
Сніг триватиме, нескінченний, знеболювальний.
Денне світло повернеться — стане видно,
як, розгортаючи вулиць вузькі криваві бинти,
містом всю ніч ходила людина-голка.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019

*** [Leise, noch leiser, psst]

alemão

Leise, noch leiser, psst.

Der Schnee kratzt mit seinen vorsichtigen Tatzen am Fensterbrett.

Wenn sich der Reißverschluss am Kleid öffnet,

ähnelt das Geräusch dem trockenen MG-Geknatter im Rücken.

Sie haben heute niemand abgeholt.

Leise, noch leiser, psst.

Die Narben – gewöhn dich daran, sie zu spüren – wie Stickmuster auf lebendigem Leib,

ein Mensch hat sich den Anderen

als Gewebe gewählt.

Dort, wo der Schatten liegt,

soll man mit Lippen lesen,

ein Funken schlägt dort, wo Haut sich berührt,

diese Stiche – Heft-, Rück- und Blindstich,

Feder-, Platt-, Kreuz-, Knoten- und Staffierstich.

Der Faden wird im Brot gebacken,

damit er die richtige Roggenfarbe bekommt.

Alles, woraus der lebendige Wunsch besteht.

Leise, noch leiser, psst.

Ich bin der Blütenstand der verknoteten Rückseite in der Stickerei:

schneide mich als Erste ab, um deine Narben zu glätten.

Der Schnee wird andauern, endlos und schmerzlindernd.

Das Tageslicht kehrt zurück – und wir stellen fest:

durch die Stadt schlenderte all die Zeit, die blutigen Binden

der Straßen zur Seite schiebend, der Nadelmensch.

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Курячи у вікно, у розчахнутий травень]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Курячи у вікно, у розчахнутий травень,
думаєш: як же все добре склалося на цій останній війні,
не загинуло майже нічого.
Ось хіба що дитинство, разом із мамою,
але час для цього так чи інакше надходив.
Ну не можна ж, правда, вічно жити і не дорослішати.
Ось хіба що домівка, але що того дому,
коли суть людського помешкання — тимчасовість.
Звідки-бо інакше тягуча туга вдивляння
у чужі освітлені вікна, напівпрозорі, терпкі,
як лимонні дольки.
Фотокартки, листи, безсенсовний щоденник,
і квитки непогашені на свіже колись кіно,
висушений букет — щось таке, чого завжди
хочеться здихатися, та ніяк не доходять руки.
Найбільше тобі дошкуляв червоний шнурок у шухляді —
не пригадати вже, звідки взявся, задовгий рівно настільки,
щоби обхопити тонке дівоче зап'ястя.
Все на місці — руки, ноги, для чесної праці,
навіть є голова, при тому, що в ній
досі живуть картини незручного й страшного,
але ніхто їх не бачить і питати не буде.
Місто частково ціле.
Люди частково живі.
Ті, що вижили, утекли, заховалися,
вилізли з каналізації, зрадили, але покаялися,
емігрували, але повернулися іншими.
Всі вони оточують, кажуть: як же насправді добре!
Є кому випікати хліб.
Є кому купувати його на карточки.
Є кому носити дітей і робити аборти.
Є кому посадити шпинат, та неясно, що з ним робити.
Тут придалася би мама із її пирогом:
сир і зелень, щосуботи в твоєму дитинстві.
Дівчинка із червоним шнурком на руці покажеться часом у натовпі,
якщо підступає гроза. Чи проти тривожної повні.
Можна когось народити.
Когось убити.
Закохатися.
Чи що там ще роблять з людьми,
якщо ти правильно пам'ятаєш.
Можна було б пригадати.
Спробувати.
Давай.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019

*** [Du rauchst am Fenster, in den offenstehenden Mai]

alemão

Du rauchst am Fenster, in den offenstehenden Mai,

deine Gedanken: wie gut fügte sich alles in unserem letzten Krieg:

vernichtet wurde fast nichts,

außer der Kindheit, zusammen mit Mutter,

aber es war ohnehin Zeit dafür.

Man kann ja nicht ewig leben, ohne erwachsen zu werden.

Außer dem Haus, aber was heißt schon ein Haus,

der Sinn der menschlichen Siedlungen ist ihr Provisorium.

Woher denn sonst kommt die Sehnsucht hineinzuschauen

in die fremden beleuchteten Fenster, halbdurchsichtig und bitter,

wie dünne Scheiben einer Zitrone.

Lichtbilder, Briefe, sinnloses Tagebuch und Kinokarten

zu einem ehemals neuen Film,

ein getrockneter Strauß – all das könnte man wegwerfen, wenn man es wagte.

Besonders verletzend war jener rote Bindfaden in deiner Schublade –

du wusstest nicht mehr, woher du ihn hattest, er war lang genug,

um das zarte Handgelenk einer jungen Frau zuzubinden.

Alles da – Arme und Beine, für eine redliche Arbeit,

sogar der Kopf ist da, auch wenn darin bis heute

schreckliche Bilder toben,

andererseits sieht sie keiner, niemand fragt danach.

Die Stadt ist so gut wie heil.

Die Menschen so gut wie lebendig.

Menschen, die überlebten, die flüchteten, sich versteckten,

das Kanalnetz verließen, Verrat zwar übten, danach aber alles bereuten,

auswanderten, um danach als andere Menschen zurückzukehren.

Sie sind überall, sie sagen: Wie gut es uns geht!

Es gibt welche, die Brot backen.

Es gibt welche, die es für Brotkarten erhalten.

Es gibt welche, die Kinder austragen und Kinder abtreiben.

Es gibt welche, die Spinat anbauen, aber keiner weiß, etwas damit anzufangen.

Da wüsste die fehlende Mutter den Rat,

Spinat und Käse in ihrem Kuchen an jedem Kindheitssamstag.

Ab und an zeigt sich in der Menschenmenge das Mädchen mit rotem Bindfaden,

vor allem wenn das Gewitter naht. Oder vor dem verstörenden Vollmond.

Man kann einen gebären

oder erschießen,

sich in einen verlieben.

Was macht man denn sonst noch mit Menschen,

kannst du dich richtig erinnern?

Wir könnten’s versuchen.

Los, komm!

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Ще інша історія трапилася з віолончеллю]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Ще інша історія трапилася з віолончеллю:
коли люди пішли, вона лишилася із господарем;
він продав усе, що можна було — крім неї,
і вона почала тамувати його голод
самою своєю присутністю.
Коли ж вони почали обшукувати
квартал за кварталом, кожен будинок,
заходити у квартири,
він, утративши спокій і сон, своєї черги чекав.
І вона гамувала його тривогу: брала за руки,
вкладала їх на свої шовковисті вигини,
і наказувала грати. Він корився щоразу.
Ночами, коли бої прокочувалися під вікнами,
коли асфальт здіймався в повітря чорною хвилею,
він грав без перерви годинами, поки на пальцях
не наливалися кров’ю і не лускали мозолі —
так, наче щоразу краяв од себе
по шматкові живого м’яса, і кидав надвір
хижим птахам — тільки б почекали,
тільки б не накидалися, тільки не зараз.
Та з кожним таким шматком
усе менше ставало його,
тож урешті,
коли кроки на сходах уже не лишали сумніву, що час настав,
він просто підважив деко червоного дерева
і всередину ковзнув безсило, як ящірка чи павук.
Так його і знайшли, кажуть:
змалілий, заплющений, скорчений ембріон
у череві вагітної віолончелі.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019
Audio production: Haus für Poesie, 2022

*** [Eine weitere Geschichte geschah wiederum mit dem Cello]

alemão

Eine weitere Geschichte geschah wiederum mit dem Cello:

waren die Leute weg, blieb es mit seinem Besitzer;

er verkaufte alles von seinen Sachen außer dem Cello,

und es fing an, seinen Hunger zu stillen,

was allein durch die Anwesenheit des Cellos geschah.

Als sie aber anfingen die Wohnviertel – eines nach dem anderen –

zu durchsuchen, alle Häuser, alle Wohnungen,

verlor er Ruhe und Schlaf und wartete, wann er dran ist.

Das Cello beruhigte ihn: nahm seine Hände,

legte sie an die seidenen Kurven und befahl ihm

zu spielen. Er willigte jedes Mal ein.

Nachts, wenn vor den Fenstern die Schlachten rollten,

wenn eine schwarze Asphaltwelle hochstieg,

spielte er stundenlang, so lang, bis seine Finger

bluteten und die Schwielen platzten –

als ob er jedes Mal ein Stück Fleisch von sich abschnitt und

für die Wildvögel nach draußen warf – damit sie warteten,

damit sie noch nicht angriffen, noch nicht jetzt.

Aber mit jedem Fleischstück

wurde er kleiner,

so dass er endlich,

wenn die Schritte im Treppenhaus keine Zweifel mehr ließen,

kraftlos unter die Decke aus rotem Fichtenholz schlüpfte –

wie eine Eidechse oder Spinne.

Dort soll er auch entdeckt worden sein:

klein, zusammengedrückt, in Embryolage

im Bauch des schwangeren Cellos.

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Але з голкою була ще інша історія]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Але з голкою була ще інша історія: вона її проковтнула,
таку велику, циганську, коли по неї прийшли
(якраз пришивала ґудзика на пальто).
У дитинстві навчали дорослі: проковтнута голка
швидко і неминуче дійде до серця —
і помреш від її уколу. Або принаймні
проб’є легеню, випустить з неї повітря,
як із надувного м’яча, і теж помреш —
повільніше, але надійно.
Як це часто буває, дорослі брехали дитині.
Десь заблукала дорогою бісова голка,
чи вросла у судину, чи в м’яких тканинах застрягла —
але вона жила, не припиняла жити,
стежити, як відсувається лінія розмежування,
зашивати — також голкою, тільки іншою, тоншою —
краї їхніх хижих ран, без любові, недбало,
відчувати ці шви під пальцями, коли лягали із нею,
всі по черзі.
У вогку погоду,
коли гостріше боліли синці й наливалися соком звуки,
з будинку за два квартали, з недосяжного майже світу
часом чути було віолончель.
Та ридала
за всіх, хто не міг собі дозволити такої розкоші.
І вона горілиць лягала,
і спершу трохи думала, хто це там грає й навіщо,
і звідки в нього досі береться музика.
Потім
складала руки на животі, віришувала —
ні, поки що ні, на щастя;
прикидала, скільки ще лишається до менопаузи,
чекала її, як визволення, чи замість визволення;
прислухалася, чи не ворухнеться голка.
А тоді уявляла: випадково знаходить магніт,
і веде ним по тілу, наче пестить себе,
і намацує голку, і тягне, заманює
вище й вище, аж до самого серця.
І тоді нарешті закінчується усе.

© Meridian Czernowitz
from: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019
Audio production: Haus für Poesie, 2022

*** [Mit der Nadel gab es auch eine andere Geschichte]

alemão

Mit der Nadel gab es auch eine andere Geschichte: sie hat die Nadel verschluckt,

so eine dicke Stopfnadel, bevor man sie wegschleppen wollte

(sie war gerade dabei, einen Knopf an den Mantel zu nähen).

Als sie Kind war, sagten ihr die Erwachsenen oft: eine verschluckte Nadel

erreicht schnell und unausweichlich das Herz –

von ihrem Stich stirbst du dann. Wenn nicht das Herz,

so durchsticht sie gewiss deine Lunge, lässt die Luft heraus,

wie aus einem Luftballon – und du stirbst –

zwar langsamer, aber sicher.

Wie so oft, logen Erwachsene.

Die verfluchte Nadel verirrte sich unterwegs,

blieb in einer Vene oder in ihrem Gewebe stecken –

und sie lebte weiter, sie hörte nicht auf zu leben,

zu beobachten, wie die Grenzlinie immer weiter rückt,

flickte mit einer anderen, dünneren Nadel die Ränder

der wuchernden Wunden zusammen, sie nähte lieblos,

fühlte die Narben unter den Fingern, wenn sich alle zu ihr

legten, Einer nach dem Andern.

Wenn es nass war,

wenn ihre blauen Flecke und Blessuren stärker schmerzten und die Geräusche strotzten,

konnte man aus dem Haus zwei Wohnviertel weiter, aus einer kaum erreichbaren Welt,

Celloklänge vernehmen.

Es weinte

für alle, die sich den Luxus der Tränen nicht gönnen konnten.

Dann legte sie sich mit dem Gesicht zum Himmel,

dachte eine Weile nach, wer dort spielte, wozu

und woher sogar jetzt noch Musik kommt.

Danach

legte sie ihre Hände auf den Bauch, beschloss –

nein, doch noch nicht, zum Glück;

rechnete, wieviel Zeit ihr bis zum Ende des Menstruationszyklus bleibt,

wartete darauf, wie auf eine Erlösung oder Erlösungsersatz,

horchte, ob da drinnen sich nicht doch die Nadel bewegt.

Und stellte sich vor: sie findet auf einmal einen Magnet,

führt ihn liebkosend über den Körper,

findet die Nadel, zieht sie höher, lockt sie

immer höher und höher bis zum Herz.  

Und da – endet alles.

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Отче наш]

ucraniano | Kateryna Kalytko

Отче наш,
сущий
у серцях неоперених,
у стягнутих дротом руках,
у засохлій глині під нігтями,
у колючих дошках, із яких збивають хрести.

Хай святиться
кожне ім'я віднайдене,
кожна пожежа болю над краєм ями,
кожен жовтий клапоть зотлілої шкіри,
і той боєць, що довго блює між соснами,
а тоді повертається і копає.

Нехай прийде
наше військо.
Нехай прийдуть
люди в білих комбінезонах.
Нехай прийде
міжнародна прокуратура.
Нехай прийдуть
наші невтішні рідні.

Нехай буде на небі і на землі
тісно від нашого мовчазного крику,
видно на три покоління вперед
у чесному світлі ненависті.

Віддай нам щоденні
імена і прізвища,
хай напишуть їх на табличках,
поверни наші голови,
наші обличчя,
наші впізнавані татуювання.

І не прощай нам нічого, якщо захочеш –
бо і ми не прощаємо винуватцям,
стоїмо на суді твоєму
школяриками біля дошки,
розгорнувши душі, немов щоденники,
густо списані кривавою пастою –
зауваженнями за поведінку.

Але не введи нас на допит
у підвальну катівню,
не вклади нас у землю, стоптану чужаками,
у пітьму історії,
в забуття.

Але визволи нас
від пам'яті про тіла,
вийми з хрускоту трощених наших хребців,
із тріску розбитих колінних чашечок,
із сухожиль перетятих,
із тихого шелесту крововтрати,
визволи від клубка задухи
у повних землі ротах.

Бо твоя є війна, і звірі, і сила, і слава,
і ексгумація,
і дух тяжкий над могилою,
де сина з отцем
кинуто поруч.

І нині, і повсякчас, і довіку.
Ми ж так добре вивчили цю молитву.
Чому ти у нас
не питаєш нічого?

© Kateryna Kalytko
Audio production: Haus für Poesie, 2022

*** [Vater unser]

alemão

Vater unser,

der du bist

in den unbefiederten Herzen,

in den mit Draht zusammengebundenen Armen,

im trockenen Lehm unter den Nägeln,

in den ungehobelten Brettern der Kreuze.


Geheiligt werde

jeder aufgefundene Name,

jeder Schmerzbrand am Rande der Grube,

jeder vergilbte Fetzen Haut,

und jener Soldat, der sich erbricht unter den Kiefern,

und dann zurückkehrt, um weiter zu graben.


Unsere Armee

soll kommen.

Menschen in weißen Monturen

sollen kommen.

Internationale Rechtsanwälte

sollen kommen.

Unsere untröstlichen Verwandten

sollen kommen.


Wie im Himmel so auf Erden soll es eng sein

von unserem stummen Schrei,

im redlichen Licht unseres Hasses

kann man bis drei Generationen nach vorne sehen.


Gib uns täglich

Vor- und Familiennamen,

sie sollen auf Gräbern geschrieben stehen,

gib uns unsere Köpfe zurück,

unsere Gesichter,

und unsere Tätowierungen.


Und vergib uns nichts, auch wenn du es wolltest –

weil auch wir nicht vergeben unseren Schuldigern,

wir stehen vor deinem Jüngsten Gericht

wie ABC-Schützen an der Tafel,

mit aufgeschlagenen Seelen,

die mit blutiger Tinte eng beschrieben sind –

lauter Lehrereinträge.


Aber führe uns nicht zum Verhör

in die Folterkammer im Keller,

lege uns nicht in die von Fremden ausgestampfte Erde,

ins Finsternis der Geschichte,

in Vergessenheit.


Aber erlöse uns

vom Körperwissen,

nimm uns das Geräusch der zerdrückten Wirbeln,

das Knacken der zerbrochenen Kniescheiben,

die zerschnittenen Sehnen,

das leisen Rauschen des Bluts,

erlöse uns vom Klumpen

in den Mündern, die mit Erde verstopft sind.


Denn dein ist der Krieg, und das Tier, und die Macht, und der Ruhm,

und die Exhumierung,

und der schwere Dunst über dem Grab,

in dem Vater und Sohn

gemeinsam verscharrt wurden.


Heute, und jederzeit und in aller Ewigkeit.

Wir haben das Gebet gut gelernt.

Warum stellst du uns

keine Fragen?

Aus dem Ukrainischen übersetzt von Chrystyna Nazarkewytsch

Баба шаманка

ucraniano | Olena Herasymyuk

Баба-шаманка гатить у стіну-бубон.
Повітря мембранне тягне-витягує шкіру,
Повітря струною викручує жилаве тіло.
Тонкі і прозорі здригнулися речі і тіні...

Баба шаманка гатить у стіну-бубон.
Ніч розтягнулась повіками чорної шкури.
Тонкне за вікнами, тонкне в тілах і душах,
Звовчені нутрощі трусяться, коси скуйовдились,
Стукає, стукає, крутиться, крутиться, крутиться...
Місто танцює, місто у русі здригається,
Баба-шаманка у вікна долонями гупає -
Небо відкрило око...

Людино, ховайся, притрушуй голову попелом,
Вікна завішуй, мов дзеркало, темними шматами,
Заким зіниця Бога у тебе не втупилась,
Заким за карк не вхопила зіниця Бога,
А як засне...

Знову танцюй, земле, на щоках Вседержителя!
Бабо-шаманко, у бубон звертай перетини
часу і простору. Видзвони, вигати, витруси!
Ave, Maria! Ora! Ora pro nobis!
Бий, Маріє, у дзвони, танцюй із нами!
Бий, Ісусе, у дзвони, танцюй із нами!
Бий, Іване, бий, Петре, Хомо, Юдо і Павле!
А де ж той дядько Йосип, що горілку носить?
Де ж та Ганнухна, де ж та Галинка?
Коси у весни запалали
Сосни у лісах запалали
Стрибаймо у сани з ногами
У сніг, у вирій
Тихо!

Небо відкрило око...

Die alte Schamanin

alemão

Die alte Schamanin schlägt in die Wand wie in Trommel.

Die Luft wird zur Membran und zieht die Haut immer länger,

Die Luft wringt den trainierten Körper wie eine Saite.

Gegenstände und Schatten zittern durchsichtig und schmal…


Die alte Schamanin schlägt in die Wand wie in Trommel.

Die Augenlider der schwarzen Schwarte machen die Nacht immer länger.

Sie verdünnt sich hinter dem Fenster, verdünnt sich in Körpern und Seelen.

Die verwölften Gedärme vibrieren, die Haare sich raufen.

Die Alte trommelt. Trommelt und wirbelt sich, wirbelt und trommelt…

Die Stadt dreht sich im Tanz, schauert in ihrer Bewegung,

Die alte Schamanin schlägt gegen die Fensterscheiben –

Der Himmel öffnet das Auge…


Mensch, hör zu, versteck dich, streu dir Asche aufs Haupt,

Verhänge die Fenster mit schwarzen Tüchern, wie Spiegel im Totenhaus,

Noch bevor das Auge Gottes dich anstarrt,

noch bevor das Auge Gottes dich fasst,

und wenn es wieder einschläft…


Tanze, oh Erde, wieder, auf den Wangen des Heilands!

Alte Schamanin, wende die Wenden der Zeit

Und des Raums in die Trommel. Klingle, schlage, schütte es aus

Ave, Maria! Ora! Ora pro nobis!

Schwing, Maria, die Glocken und tanze mit uns

Schwing, Jesus, die Glocken und tanze mit uns

Schwing, Johannes, schwing, Petrus und Paulus, Judas und Thomas

Und wo ist der Joseph, der uns den Aquavit bringt,

Wo sind die Hannah und die Halynka?

Die Haare des Frühlings brennen,

Die Fichten in Wäldern brennen.

Komm, springen wir in die Schlitten,

In den Schnee, in die warmen Länder.

Seid still!


Der Himmel öffnet das Auge…

Aus dem Ukrainischen von Chrystyna Nazarkewytsch

[eine Majuskel]

alemão | Anja Bayer

eine Majuskel
eröffnet den Text
versperrt uns den Rückweg
und bereitet das Mahl
das die Bachmann beschrieben
in Kleinbuchstaben gekleidet
geben die Worte ihr Bestes
und bergen in ihrer Mitte
die Auslassung
um derentwillen sie von Wand
zu Wand reichen
solange Fenster und Türen
geschlossen gehalten werden
was keine Anstalt
en
Macht
zu entkommen






Maßholder-nicht-maßhalten-Herzliebchen-sources-et-ressources.Nachtext

… | in Der Fall Franza, Piper Neuausgabe 1989, steht das Bohnenmahl auf S. 147. nicht vergessen, seit es einmal den Hunger gestillt hat. in der Psychiatrie waren wir nie. aber die Angst davor ist weiß. | …

© gutleut verlag | frankfurt am main
from: ungewusstes fell. Gedichte
Frankfurt am Main: gutleut verlag, 2016
Audio production: Haus für Poesie, 2017

[маюскула]

ucraniano

маюскула

відчиняє нам текст

перегороджує відступ

готуючи трапезу

описану Бахманн

слова в шатах літер малих

докладають щомога зусиль

приховують поміж себе

прогалини

тягнуться заради них 

від стіни 

до стіни

поки вікна і двері 

зачинено 

тож не

сила втек

ти







післятекст

У «Випадок Франци» (виданому у Piper 1989 року)  на стор. 147 ідеться про страву з квасолі. незабутня, відколи вона сяк-так вгамувала голод. ми ніколи не були у психіатричному закладі. але страх його – білий.

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

[der Raum, das Bild]

alemão | Anja Bayer

der Raum, das Bild

        ich suche dich

bleibt offen stehn
lass dein Auge
fallen

© gutleut verlag | frankfurt am main
from: ungewusstes fell. Gedichte
Frankfurt am Main: gutleut verlag, 2016
Audio production: Haus für Poesie, 2017

[простір, образ]

ucraniano

простір, образ


       шукаю тебе



завмираючи ціпеніє відкритий                       

примкни

око

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

[unser durchwörtertes Schauen]

alemão | Anja Bayer

unser durchwörtertes
Schauen hing
an einem weiblichen Baum

den damals
aufgelesenen, gierig
veratmeten Rhythmus
legtest du nicht mehr
ab, lege ich
immer wieder an

wessen Blick
das Nest
der Hornisse verstellt
darf ihren Angriff
erwarten

© gutleut verlag | frankfurt am main
from: ungewusstes fell. Gedichte
Frankfurt am Main: gutleut verlag, 2016
Audio production: Haus für Poesie, 2017

[наше засловлене вдивляння]

ucraniano

наше засловлене

вдивляння чіпляється

об деревожінку


ритму

вловленого якось-то, хапливо 

роздихнутого

тобі не позбутись

ніколи, я натомість

щоразу його приміряю                       


шершні атакують 

того

хто поглядом 

спотворює

їхнє гніздо 

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

Sieh dich um

alemão | Andra Schwarz

Sieh dich um erkennst du es wieder fünf kilometer
streifen wald das mäandern der straßen schlieren
aus kohle & schwefel damals waren hier striche
grenzsteine & drähte die einsicht verhangen haut
die sich abschließt durch grenzposten splitter es
flickt sich zusammen das netz mit den andern stiche
in den böden zurückgebliebene gräben & löcher es
fallen die mauern zu allen seiten ringsum entblößte
ohren & augen unter asbest lagert schmutz aus vier
jahrzehnten noch tickt die stechuhr hinter den rippen
lauern wanzen die im stillen an euch saugen

© Poetenladen
from: Am morgen sind wir aus glas
Poetenladen, 2017
Audio production: Haus für Poesie / 2017

озирнись

ucraniano

озирнись чи впізнаєш усе це п’ять миль
лісосмуги меандри доріг виразні сліди
кам’яного вугілля & сірки тоді тут були 
прикордонні стовпи & дріт ані просвіту 
стібками грубо зшиваються сіті контактів       
в землі залишилися шанці & вирви довкола
всюди падають мури наголо відкриті
очі & вуха під азбестом шар бруду
сорокалітнього таймер під ребрами цокає
зачаїлись жучки і потиху п’ють вашу кров

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

Von osten kommt wind

alemão | Andra Schwarz

Von osten kommt wind ortsfremde gerüche
das schwelen der laubfeuer vorm haus
und wie sie ersticken unter der decke
verschränkte füße die arme gekreuzt
da ist nichts unterm bett kriechen spinnen
nisten motten in ritzen durchlöchern alles
bis auf die haut wir frieren schon länger
auf dem acker die letzten heiligen tiere
und irgendwo da draußen lebt vishnu
er ist und ist hier nicht zu finden

© Poetenladen
from: Am morgen sind wir aus glas
Poetenladen, 2017
Audio production: Haus für Poesie / 2017

зі сходу віють вітри

ucraniano

зі сходу віють вітри запахи чужоземні
димлять купи листя перед будинком
і гаснучи притухають під покривалом 
переплетені ноги перехрещені руки
тут нічого немає павуки під ліжком 
в щілинах гніздиться міль дірявлячи все
аж до шкіри ми мерзнем віддавна
на полі останні священні тварини
а десь там назовні мешкає вішну
він є і немає його не знайти

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

Über kyrenia

alemão | Andra Schwarz

Über kyrenia liegt ein knistern in der luft
pulsiert ein halbmond mit stern an den hängen
alles kniet oder richtet sich auf auch die hunde
ihr eingeschüchtertes jaulen während der gebete
ist keiner zu sehen nur in zeitlupe bewegtes
hinter den gardinen niedergesunkene körper
in sich vertiefte gesten fünfmal täglich die rufe
in alle richtungen nichts ist hier größer als diese
fünf finger aus kalkstein entlang der serpentinen

© Poetenladen
from: Am morgen sind wir aus glas
Poetenladen, 2017
Audio production: Haus für Poesie / 2017

над кіренією

ucraniano

над кіренією повітря тремтливо бринить  
пульсує півмісяць збоку зірка над схилами
все навколішки або випростане навіть пси
їхнє злякане скавучання упродовж молитов
нікого не видно тільки сповільнене тіло
схилилось розмито мов за завісами долу
самозаглиблені рухи муецзин п’ять разів 
кличе на всі сторони світу немає нічого більшого 
за п’ять вапнякових перстів уздовж серпантину 

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

Von hier gibt es keine bilder

alemão | Andra Schwarz

Von hier gibt es keine bilder nur grau
gezeichnete landschaft und schilder die warnen
im dorf sitzen die alten halsstarrig & eng in den lungen
im abseits die jungen spielen backgammon
würfeln um glück: hier gibt’s nichts zu holen
außer den blick den flusslauf hinauf in die berge
gewächshäuser streuobst rot über den wiesen
dahinter die GRENZE g e s p e r r t e s  g e b i e t milizen
hier endet alles, auch unsere sicht
wir schließen die augen und gehen zurück
ins dorf zu den andern im rücken kehrt wind

© Poetenladen
from: Am morgen sind wir aus glas
Poetenladen, 2017
Audio production: Haus für Poesie / 2017

звідси немає світлин

ucraniano

звідси немає світлин лише сірі
пейзажі щити з попередженнями
старі в селі сидять штивно & засапано
десь осторонь молоді грають в нарди
розігрують щастя звідси нема що забрати
хіба погляд уверх по ріці аж на вершини
теплиці червоні плоди на деревах трава
за всім цим КОРДОН  з о н а   військові
тут кінчається все, зокрема й видноколо
заплющуєм очі і повертаємось
до всіх до села за плечима вітри

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

Zeig deine hände

alemão | Andra Schwarz

Zeig deine hände es ist kein krieg mehr jahre später die
alte brücke trägt wieder eure lasten eure körper es ist
zeit sich zu befreien von den löchern in den häusern
in den köpfen stecken noch kugeln granaten & splitter
zu entschärfen die minen im umland hochoben das kreuz
im rücken die stelen alles ist gerichtet auch du von kind an
verpflichtet zu sterben in der mitte vom fluss narenta
kopfüber der sprung ins fremdgewordene wasser ins loch
einer kindheit aus steinen & scherben du trägst sie herum
wie munition in den taschen wer zeigt seine hände
wer öffnet die finger es ist kein krieg mehr lass los

© Poetenladen
from: Am morgen sind wir aus glas
Poetenladen, 2017
Audio production: Haus für Poesie / 2017

покажи-но долоні

ucraniano

покажи-но долоні війна давно закінчилася роки потому
старий міст знову витримує ваші вантажі ваші тіла
час звільнятись від отворів в стінах домівок
в головах все ще кулі час знешкоджувати
гранати & шрапнель міни довкола хрест угорі
за нами надгробки все приречене і ти теж від малого
мусиш померти в холодній річці неретві
стрибок стрімголов у води що стали чужими у вир
дитинства з гальки & уламків вони завжди з тобою
немов би зброя в кишені хто покаже долоні
розімкне пальці війна давно закінчилася відпусти

Translated by Chrystyna Nazarkewytsch

*** [Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.]

ucraniano | Iryna Tsilyk

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин і низького тиску, і
побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.

Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,
а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. 

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

© Iryna Tsilyk
Audio production: Haus für Poesie / 2017

*** [Sie nimmt trockene Wäsche von der Leine ab]

alemão

Sie nimmt trockene Wäsche von der Leine ab,  etwas knistert.
Der Wind spielt mit dem Laub, kriecht ihr unter das Kleid.
Sie ist Geisel der täglichen Nachrichten und des niedrigen Luftdrucks,
Auch des Alltags, sie denkt: bald sind wir wieder zu zweit.

Paar Tage noch, und ich wasche seine Militärform mit all den Belegen
Von Angst, Müdigkeit, Wut, mit Grasflecken auf Knien.
Und dann setzen wir uns vis-a-vis mit hellen Gesichtern,
Und ich räume alle Erinnerungen aus seinem Kopf weg.

Dann brühe ich uns Johannisbeerentee auf,
Ziehe meine schöne Spitzenbluse an. Um uns herum wird es still,
Die Sonne fällt in die Nesseln hinter den Schrebergärten
Und meine Brüste sehnen sich nach seinen dunklen Händen.

Sie sagt sich, noch eine Weile, und dann werden wir alle glücklich.
Es reifen die Äpfel, die süßen Beeren, die Gurken.
Die Schlachten enden, und die neuen Fluten schwemmen uns
Zu normalen und etwas bitteren alltäglichen Sachen.

Die Wäsche knistert in Händen. Das Licht schleift die Schläfen.
Ein Käferchen kriecht ihren mageren Rücken entlang
Sie riecht an den gewaschenen Hemden wie im Versuch,
Sich an seinen Geruch vor dem Krieg zu erinnern.

Und dann greift sie zum Eimer, schöpft Wasser,
Wäscht sich nachdenklich, steht da, klein und schmalschultrig
So wird es sein! Ich schließe die Türen und lasse ihn nicht heraus!
Solange mindestens sein Kriegsurlaub dauert. Solange mindestens.

Aus dem Ukrainischen: Chrystyna Nazarkewytsch

Твій маленький бог - пожирач сердець

ucraniano | Kateryna Babkina

Твій маленький бог - пожирач сердець,
він поганий сон, він невдалий час –
пише в зачарований папірець
щось собі, що думає не про нас.
Він тобі не друг, твій маленький бог.
він тобі не затишок, не тепло,
він під скатертю сушить квітучий мох,
щоб нічого більше не зацвіло.
Твій маленький бог – сірий сатана,
ніби зла зима, ніби дим їдкий,
має дім в шуфляді, де віддавна
ти тримаєш ґудзики і нитки.
Лицемір і жлоб твій маленький бог,
він приймає в жертву старі ключі.
Я з ним говорив, я просив за двох,
але він насупився і мовчить.
Я приніс йому всі свої скарби.
я варив для нього глінтвейн і грог,
я на ничку в кухні сушив гриби,
щоб він був добріший, твій сраний бог!
Я з тобою був, я хотів як міг,
я йому погрожував, ідучи.
Але він спокійний, бо переміг.
Ніби білий щур, шарудить вночі.

© Kateryna Babkina
from: Girtschyzia
Czernowitz : Meridian Czernowitz publishing house, 2012
Audio production: International Poetry Festival Meridian Czernowitz

Dein kleiner Gott ist ein Herzensfresser

alemão

Dein kleiner Gott ist ein Herzensfresser,
ist ein schlimmer Traum, missglückte Zeit –
er schreibt auf seinen verhexten Zettel,
was er wirklich nicht von uns denkt.
Er ist nicht dein Freund, dieser kleine Gott.
Ist nicht dein Wohl, keine Wärme,
er trocknet unterm Tischtuch das blühende Moos,
dass sonst nichts mehr zum Knospen kommt.
Dein kleiner Gott ist ein grauer Satan,
wie ein schlimmer Winter, wie giftiger Dampf.
Seine Behausung ist die Schublade,
wo du dein Nähzeug und Knöpfe hast.
Ein Heuchler und Geizhals ist dein kleiner Gott,
als Opfergabe nimmt er alte Schlüssel.
Ich habe mit ihm gesprochen, ich bat für uns beide,
er aber verdüstert sich, schweigt.
Ich habe ihm all meine Schätze gebracht,
ich habe ihm Glühwein und Grog gekocht,
in der Küche habe ich Pilze getrocknet,
um ihn milde zu stimmen, deinen verfickten Gott!
Ich war mit dir, wollte, wie ich nur konnte,
noch im Weggehen habe ich ihn mit Klagen beworfen.
Jetzt ist er ruhig, weil er gewonnen hat.
Und raschelt nachts, wie ein farbloser Lemming.

Deutsche Übertragung von Chrystyna Nazarkewytsch und Anja Utler

Стільки всього любов

ucraniano | Kateryna Babkina

Стільки всього поглинає любов –
Жирна і ласа зелена гусінь.
Іноді жінка проходить повз
І дивиться, ніби зараз вкусить.
В неї в руках голубий футляр,
В неї волосся забране дулею.
Серед міських знавіснілих пар
Жінка сама, і її це муляє.
Що їй це літо без берегів,
Ніби подрібнене скло, напряжне.
Жінка, годуючи голубів,
Чи роздягаючи верх на пляжі,
Жінка, злітаючи стрімголов
Або втискаючись в сині мешти,
Думає: стільки всього любов,
Що може вже і її, нарешті.

© Kateryna Babkina
from: Girtschyzia
Czernowitz: Meridian Czernowitz publishing house, 2012
Audio production: International Poetry Festival Meridian Czernowitz

Liebe so vieles

alemão

Liebe verschlingt so vieles –
Diese fette, grüne, gefräßige Raupe.
Manchmal kommt eine Frau vorbei
Und schaut, als würde sie gleich beißen.
Ihre Hand hält ein Futteral, himmelblau,
Ihr Haar trägt sie zum Knoten auf gewickelt.
Unter all den irren Paaren der Stadt
Ist die Frau allein, und das verwirrt sie.
Was soll ihr dieser uferlose Sommer,
Wie zerstampftes Glas, lästig.
Die Frau füttert Tauben,
Liegt oben ohne am Strand,
Die Frau fliegt hoch, ungestüm,
Oder drückt ihre Füße in blaue Schuhe
Und denkt: Liebe ist so vieles,
Vielleicht auch endlich.

Deutsche Übertragung von Chrystyna Nazarkewytsch und Anja Utler

Наші Сни

ucraniano | Kateryna Babkina

наші сни у сонці по самі яйця.
там невидимі жодні тони і тіні.
надвечірні ріки від них сахаються,
і минають геть у своєму плині.
наші сни, уважні до щонайменших
перепадів настроїв та погоди,
крізь такі хиткі особисті межі
часом перетікають один у один.
і якщо нам випаде бути поруч
або ще заснути в одній кімнаті,
наші сни нестримано заговорять
про усе те дивне, чим часто снять, і
попри всі перестороги і знаки
нам насниться сон для обох однаковий.

© Kateryna Babkina
from: Girtschyzia
Czernowitz: Meridian Czernowitz publishing house, 2012
Audio production: International Poetry Festival Meridian Czernowitz

Unsere Träume

alemão

unsere träume stecken bis an die eier in der sonne.
schatten, schattierungen – keine zu entdecken
sie lassen die flüsse aufschrecken an den vorabenden
und sich verstecken im eigenen strom.
unsere träume achten noch auf den sachtesten
dreh von wetterlage und verfassung
ihre porösen einfassungen lassen
manchmal einen in den anderen wachsen.
und wenn es uns zuteil wird zusammen zu sein
oder im selben raum einzuschlafen
heben unsere träume an sich zu unterhalten
über all das seltsame, das einem laufend träumt,
und trotz aller ahnungen, warnsignale
regt sich dann ein traum, einer für alle beide.

Deutsche Übertragung von Chrystyna Nazarkewytsch und Anja Utler