Chrystyna Nazarkewytsch
alemão
*** [Від старого хреста на горбі видно цілу долину]
Від старого хреста на горбі видно цілу долину,
динозаврячий труп елеватора, пакгаузи і халупи,
щітку далекого лісу.
Якими пошматованими
дістаємося пошукати долі, цілої, круглої,
свіжої правди про себе, наче хтось її мав би
лишити на цьому цвинтарі, як великодню крашанку.
Пальці мертвих — бліді анемони — тягнуться крізь глинозем,
і ворушаться, ледь лоскочучи п’яти,
бавляться з нами, вірять, що ми їм і досі діти.
Де їм утримати нас, майже невидимим і прозорим,
звідки сили, якщо не вдається
утримати навіть літери
на єврейських деревах із сірого каменю, з обрубаними гілками,
біля ніг в заплаканих янголів, і навіть уперте мереживо
тюркських шрифтів сторочується у траву
під надгробками, схожими на шаблі.
Давляться зойками гуси у селі під горбом,
вайлуваті собаки виють, зачувши наближення поїзда.
Ніхто нас тут не знає — і ми нікого.
П’яний мисливець петляє дорогою, несучи за лапи
двійко диких качок застрелених,
скроплює землю свіжою кров’ю,
ніби іще не досить.
Extraído de: Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого
Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019
*** [Vom alten Kreuz auf dem Hügel kannst du das ganze Tal sehen]
Vom alten Kreuz auf dem Hügel kannst du das ganze Tal sehen,
Bagger dort wie Kadaver der Urtiere, Packhäuser und Hütten,
die Bürste des fernen Waldes.
Ach, wie zerrissen begeben wir uns auf die Suche nach Glück, nach der ganzen,
neu gefundenen Wahrheit über uns selbst, als läge sie
hier auf dem Friedhof, einem bemalten Osterei ähnlich.
Die Finger der Toten sprießen wie blasse Anemonen durch die lehmige Erde,
bewegen sich leise und kitzeln unsere Fersen,
sie spielen mit uns und glauben, wir seien immer noch ihre Kinder.
Wo sollten sie, kaum sichtbar, die Kräfte hernehmen, uns großzuziehen,
wenn sie nicht einmal Lettern
auf jüdischen grausteinernen Bäumen mit abgehackten Ästen
erhalten können,
zu Füßen der weinenden Engel, und selbst die zähe
orientalische Spitzenschrift löst sich im Gras auf,
das unter den säbelähnlichen Grabsteinen wächst.
Im Dorf am Hügel ersticken am Gackern die Gänse,
schwerfällige Hunde jaulen, wenn sie einen Zug hören.
Uns kennt hier keiner – auch wir kennen keinen.
Der betrunkene Jäger torkelt den Weg entlang und hält
an den Füßen ein Paar erschossene Wildenten,
trieft mit frischem Blut auf die Erde,
als ob es nicht schon genug davon wäre.