Boris Chersonskij
russo
BARBARA RADZIWIL'S LIVEJOURNAL (4)
Мы жылі, як ніколі ня сьмелі:
ўставалі а шостай ці сёмай,
йшлі ў касьцёл раніцою нядзелі,
а вечар бавілі дома;
на паўднёвым гаўбцы
з маленечкай косткі расьцілі
дрэва цытрыну,
мы чыталі пра дзіва Ян-Цзы,
і хацелі ў далёкую Чыну;
мы гулялі ў дзіцячыя гульні –
хаваліся ў нішы й чакалі знаёмыя крокі...
А яшчэ мы зрабілі літоўскія візы
і езьдзілі
ў Вільню і Трокі.
Мы сачылі, як траўны прастор
нараджаецца з марцаўскай слоты,
абжывалі мурог і чабор,
але болей любілі балоты –
заблукаць і на хісткім лужку
абдымацца і думаць, што ўсё,
і маліць пра агеньчык у цемры,
і цешыцца хутарскім зыкам...
А яшчэ мы ляцелі 200 па трасе
і бачылі ўсход
над Балтыкам.
Мы хадзілі у горад, у крамы,
глядзець на заморскіх тканінаў сувоі,
мы любілі ля Слуцкае брамы
зь дзядкамі
зацяцца пра Польшчу зь Літвою,
альбо крыкнуць на рынку імя
і загадваць, хто азавецца...
А яшчэ мы слухалі ў цішы завулкаў,
як б’ецца
маленькае сэрца.
Мы былі між людзей – і адны,
бы стары францыскан
па-за кляштарным мурам;
бацькаў парк залацеў дзень пры дні
халадзеў
і брыняў верасьнёвым глямурам,
вецер з захаду нёс напамін
пра сьвякруху,
вачэй ейных сьлізкія стронгі,
сукенкі Versace і піцу...
А яшчэ мы складалі ў піўніцу
шэзлёнгі,
каб ехаць
на зіму ў сталіцу.
Нясьвіж, лета 1550 г.
Produção de áudio: PEN - Centre Belarus
BARBARA RADZIWIL'S LIVEJOURNAL (4)
Мы жили так, как раньше и не мечтали.
К утренней мессе ходили по воскресеньям.
Вставали в шесть или в семь. А вечера коротали
дома за чтеньем.
Балкон выходил на юг. Там пробивалось к свету
лимонное деревце в старом вазоне.
Там мы читали о дивной Янцзы, и секреты
Поднебесной нам открывались на этом балконе.
И еще мы играли на детской площадке.
прятались в подворотне, знакомых шаги поджидая,
оформили визу литовскую, чтобы краткий
уикэнд проводить, по улицам Вильны шагая.
А весной наблюдали, как трава повсеместно
из непролазной грязи растет, замышляя что-то
вроде поляны – трава-мурава, чебрец, но, честно
говоря, мы больше любили болото.
Заблудиться, обнявшись, на зыбкой почве
во тьме, вот-вот конец, но не знаешь срока,
молишь Бога послать огонек полночный,
и радуешься, услышав гомон хуторян издалёка.
И еще мы летели по трассе со скоростью двести,
над Балтикой видели краски рассветного небосклона,
в городе каждую лавку облазили вместе,
смотрели на пестрые ткани, скатанные в рулоны.
И еще любили спорить с друзьями своими,
толковать о Литве и Польше – где Слуцкие, помнишь, ворота.
Или на площади выкрикнуть чье-то имя
просто так, а вдруг отзовется кто-то?
Как старик-францисканец, покинувший монастырские стены,
мы были одни в толпе, не видя идущих рядом.
А отцовский парк золотел и рдел попеременно,
украшаясь сентябрьским нарядом.
Ветер веял-напоминал о свекрови, ее похожих
на форель осклизлых глазах, платьях Версаче, пицце,
мы складывали в кладовую шезлонги, о, до чего ж их
жаль! Но зиму мы проводили в столице.
Интернет-журнал TextOnly, вып. 29 (2’09)
http://www.textonly.ru/mood/?issue=29&article=29946(отрывки из интернет дневника barbara_r)