Leonid Schwab (Леонид Шваб)

I left for Mongolia to believe in a merry dream,
I accompanied a paramilitary crew,
The helicopter skid grazed me near the ear,
I was left with a permanent purple scar.

The teenagers patched a felt ball with twine,
The shepherds drank, passing the narrow cup.
I remained fully conscious ready for a command,
A stone dummy stood at the turn.

The dust would settle by nighttime; I washed my mouth;
I freed myself from the shoulder straps;
I read my heartbeats as passwords,
Was preoccupied and proud of it.

Wrapping myself in a threadbare blanket as I was taught,
I would almost hear the footsteps of the merriest dream.
But my older brother would come and he would not sing
He would begin to cough and then, like the moon, disappear.

I shouted after him, searched the air with a disobedient hand,
At night, guided by fire I scanned the perimeter
And my comrades, mortally tired after the march,
Threatened to get rid of me once and for all.

Я поїхав до Монголії, щоб повірити веселому сну,
Супроводжував воєнізований караван,
Підніжка вертольоту прослизнула по скроні,
На все життя залишився фіолетовий шрам.

Підлітки латали мотузкою повстяного м’яча,
Вівчарі випивали, передаючи вузьку склянку.
Я залишався у повній притомності, щоби чути приказ,
У роздорожжя стояв істукан.

До ночі пил осідав, я споліскував рота,
Звільнявся від наплечних ременів,
Удари серця я сприймав як пароль
І пишався стурбованістю своєю.

І, обгорнувшись худою ковдрою, як навчав провідник,
Я чув було ходу развеселого сну,
Але з’являвся мій старший брат й не заводив пісень,
І застуджено кашляв, і зникав як місяць.

Я кликав його, нишпорив у повітрі неслухняною рукою,
Обшукував місцевість при підтримці ночного вогню,
І товариші, смертельно стомлені переходом,
Загрожували позбавитися мене.

Sono andato in Mongolia per credere a un sogno allegro,
Accompagnavo una carovana militarizzata,
Il predellino dell’elicottero mi batté su una tempia,
Mi è rimasta una cicatrice viola per tutta la vita.
Dei ragazzini con della corda rappezzavano una palla di feltro,
Dei pastori bevevano, passandosi il bicchiere affusolato.
Io sono rimasto assolutamente lucido per sentire l’ordine,
Al crocicchio delle strade c’era un idolo di pietra.
Verso notte la polvere si posava, io mi sciacquavo la gola,
Mi liberavo delle fibbie sulle spalle,
Percepivo i battiti del cuore come una parola segreta
E andavo fiero della mia inquietudine.
E, avvoltomi in una magra coperta, come mi aveva insegnato la mia guida,
Sentivo, è vero, i passi di un sogno spensierato,
Ma mi appariva mio fratello maggiore e non intonava canti,
E tossiva costipato e spariva come una luna.
Lo chiamavo, frugavo nell’aria con la mano disubbidiente,
Scandagliavo i dintorni con l’aiuto del fuoco notturno,
E i compagni, mortalmente stanchi per quel passaggio,
mi minacciavano di liberarsi di me.