Halyna Kruk (Галина Крук)
*** [Стоїш із плакатиком "no war"]
*** [Стоїш із плакатиком "no war"]
Стоїш із плакатиком "no war" як індульгенцією за те,
чого уже не відвернути: війну не зупинити,
як яскраву кров із розірваної артерії -
вона тече стрімко, позбавляючи сил і життя,
вона заходить у наші міста озброєними людьми,
розсипається ворожими дрг у внутрішніх дворах,
ніби смертельні ртутні кульки, що їх уже не визбирати,
не повернути назад, хіба що вистежувати і знешкоджувати
цим цивільним менеджерам, клеркам, айтішникам і студентам,
яких життя не готувало до вуличних боїв, але війна вчить
в польових умовах, на до болю знайомій місцевості, наспіх
в тероборону спершу беруть чоловіків із бойовим досвідом,
потім уже навіть тих, що мають за плечима тільки Dune і Fallout,
ну і ще короткий майстерклас із приготування вибухових коктейлів
від знайомого бармена. в найближчого нічному клубі
сплять діти, плачуть діти, народжуються діти
у світ, тимчасово непридатний для цього
у дворі на дитячому майданчику варять протитанкові їжаки
і розливають смертельні "напої" - сімейним підрядом,
цілими родинами, які нарешті спізнали радість спілкування
і злагодженої колективної праці - війна скорочує відстань
від людини до людини, від народження до смерті,
від того, чого ми собі не бажали -
до того, на що ми виявилися здатні
- мамо, візьми трубку, - другу годину просить жінка
у підвалі багатоповерхівки, вперто і глухо,
не припиняючи вірити в чудо
але мама її поза зоною досяжності, у тому передмісті,
де панельки склалися, як дешевий конструктор,
від масованих ударів, де вежі зв'язку ще вчора
перестали зв'язувати, де світ розірвався на до війни і після
вздовж нерівного згину плакатика "no war",
який ти викинеш у найближчий смітник,
ідучи із протестів додому, російський поете
війна убиває руками байдужих
і навіть руками бездіяльних співчутливих