Надсяйне, непорушне сонце

понад островом смерті

де будинок Часу із білого каменю.

Говорять, що тут є

обійстя вічності,

і якщо говорять,

то так є насправді.

На столі стоїтъ глек,

побіля нього горня.

Хто з нього п’є, забуває

ім’я, що ним володіє,

втрачає себе,

перетворюється на піщинки піску

на сліпучому березі острова смерті.