Iya Kiva

ukrainien

Marie Iljašenko

tchèque

[біженці. театр]

першу ніч у безпечному місті – так ми кажемо про захід країни –
ти проводиш на підлозі театру мов реквізит
до війни яку можна дивитись у вільному доступі
відразу в усіх очах переляканих на смерть тварин

[ви ще встигаєте купити квиток у перший ряд третьої світової –
писав напередодні великої повені відомий західний журналіст]

світло падає добре
і світ встигає побачити бруд у тебе під нігтями
і ще довге не стрижене з польщі волосся
яке потріскує єврейськими гілками родоводу
коли крейда добра креслить на ньому хрест

а манікюру в тебе немає – вісім років як його не було –
і коли ти читаєш «це за ту жінку з бучі»
(шкільні вчителі розкажуть про цю фотографію?)
під чиїмось садочком вишневим на пещених пальцях
то питаєш в червоної фарби: чи їй не соромно за це порівняння

але нам мов нарцисам у бабусь на зупинках
тепер ніколи не соромно бути й не бути
гіркими цибулинами дерев що ростуть на узбіччі історії

це за кілька днів ти йтимеш проспектом свободи (це не метафора)
щоби кинути всі віщі сни на підлогу чоловічої перукарні –
але це не рятує: мов божевільний з лезом туги під нігтями
пам'ять водить тебе запиленим полем з мертвими картоплинами –
таким довгим що ти і в дітей бачиш землю замість очей

а нині ти лежиш на підлозі театру мов реквізит
і здригаєшся від дзеленчання трамваїв –
цих цивільних півчих у хорі військової авіації
і не можеш вийняти віск з вух любителів сучасної музики

12.04.2022

© Iya Kiva
Extrait de: unpublished maunscript
Production audio: Haus für Poesie, 2022

[utečenci. divadlo]

první noc v bezpečném městě – tak označujeme západ naší země

trávíš na podlaze divadla jako rekvizita

před válkou kterou lze sledovat v přímém přenosu

v očích všech k smrti vylekaných zvířat


ještě si stihnete koupit lístek do první řady třetí světové

napsal den před velikou povodní známý západní novinář


světlo je tu jasné

a svět ještě stihne zahlédnout špínu za tvými nehty

a dlouhé od návratu z Polska nestříhané vlasy

kde tu a tam praskají větve židovského rodokmenu

když na nich křída dobra dělá křížek


a manikuru nemáš už osm roků

a když čteš „za tu ženu z buči“

(budou učitelé ve školách vyprávět o té fotografii?)

pod něčí višňovou zahrádkou na pěstěných rukách

ptáš se té červené barvy: a není ti hanba za to přirovnání?


ale nám podobně jako narcisům v náručí stařenek na zastávkách

nám teď není nikdy hanba být nebo nebýt

jsme jako hořké cibule stromů rostoucí na úbočí historie


za několik dnů půjdeš třídou svobody (to není metafora)

abys hodila všechny své věštecké sny na podlahu pánského kadeřnictví

ale to tě nezachrání: jako šílenec s ostřím smutku za nehty

paměť tě vodí prašným polem plným mrtvých brambor

tak dlouhým že tu i děti mají zem místo očí


a nyní ležíš na podlaze divadla jako rekvizita

a trháš sebou při každém ciknutí tramvají

těch civilních zpěváků ve sboru válečného letectva

a nedokážeš vyndat špunty z uší milovníků soudobé hudby


12. 4. 2022 

Překlad: Marie Iljašenko