[біженці. театр]

першу ніч у безпечному місті – так ми кажемо про захід країни –
ти проводиш на підлозі театру мов реквізит
до війни яку можна дивитись у вільному доступі
відразу в усіх очах переляканих на смерть тварин

[ви ще встигаєте купити квиток у перший ряд третьої світової –
писав напередодні великої повені відомий західний журналіст]

світло падає добре
і світ встигає побачити бруд у тебе під нігтями
і ще довге не стрижене з польщі волосся
яке потріскує єврейськими гілками родоводу
коли крейда добра креслить на ньому хрест

а манікюру в тебе немає – вісім років як його не було –
і коли ти читаєш «це за ту жінку з бучі»
(шкільні вчителі розкажуть про цю фотографію?)
під чиїмось садочком вишневим на пещених пальцях
то питаєш в червоної фарби: чи їй не соромно за це порівняння

але нам мов нарцисам у бабусь на зупинках
тепер ніколи не соромно бути й не бути
гіркими цибулинами дерев що ростуть на узбіччі історії

це за кілька днів ти йтимеш проспектом свободи (це не метафора)
щоби кинути всі віщі сни на підлогу чоловічої перукарні –
але це не рятує: мов божевільний з лезом туги під нігтями
пам'ять водить тебе запиленим полем з мертвими картоплинами –
таким довгим що ти і в дітей бачиш землю замість очей

а нині ти лежиш на підлозі театру мов реквізит
і здригаєшся від дзеленчання трамваїв –
цих цивільних півчих у хорі військової авіації
і не можеш вийняти віск з вух любителів сучасної музики

12.04.2022

© Iya Kiva
Extrait de: unpublished maunscript
Production audio: Haus für Poesie, 2022

[Flüchtlinge. Theater]

die erste Nacht am sicheren Ort – so sagen wir zum Westen des Landes –

verbringst du auf dem Boden des Theaters, eine Requisite

für den Krieg, auf den man freie Sicht hat

direkt in die Augen aller zu Tode verängstigten Tiere


[ihr schafft es noch, euch ein Ticket für die erste Reihe des Dritten Weltkriegs zu kaufen –

schrieb ein bekannter Journalist aus dem Westen am Abend vor der großen Flut]


das Licht fällt gut

und der Welt fällt der Schmutz unter deinen Nägeln ins Auge

und das seit Polen nicht mehr geschnittene Haar

das in den jüdischen Zweigen des Stammbaumes knistert

wenn reine Kreide ihn mit einem Kreuz markiert


Maniküre hast du keine – seit acht Jahren nicht mehr –

und wenn du liest „das ist für diese Frau aus Butscha“

(erzählen die Schullehrer von diesem Bild?)

unter jemandes Kirschgarten, an liebkosten Fingern

fragst du die rote Farbe: schämt sie sich nicht für diesen Vergleich


aber wie die Narzissen der Großmütter an den Haltestellen

schämen wir uns nicht mehr, bittere Knollen an den Bäumen

am Wegrain der Geschichte wachsend, zu sein und nicht zu sein


in ein paar Tagen wirst du den Prospekt der Freiheit entlangfahren (das ist keine Metapher)

um alle hehren Träume auf den Boden des Herrenfriseurs zu werfen –                 

aber es nützt nichts: wie eine Wahnsinnige mit Sehnsuchtsklinge unter den Nägeln

jagt die Erinnerung dich übers Staubfeld voll toter Kartoffeln –

bis du noch in den Augen der Kinder nur Erde erkennst


jetzt liegst du also auf dem Boden des Theaters, eine Requisite

und zitterst unter dem Klingeln der Straßenbahnen –

ziviler Sängerknaben im Chor der Kriegsartillerie

und kannst den Liebhabern neuer Musik das Wachs aus den Ohren nicht reißen


12.04.2022

Aus dem Ukrainischen von Claudia Dathe und Ulrike Almut Sandig