Inna Zaikina
russe
Адзінокі верш
Ілбом грукаю ў сцены —
замест дыялогу з ценем.
Прынцыпова ўсё роўна, скончыцца дождж ці не —
тлумачу ілбом сцяне, бо нікога навокал.
І нельга маю адзіноту прыкінуць на вока. Мне
так адзінока,
што маршрут у сем цыгарэт пралягае праз
бязлюдную вуліцу і твой дом, дзе й вокны
ведаюць, што ты далёка; і таму якраз
так адзінока.
І нельга схавацца за словы, бо словаў менш,
чым нервовасці... Умоўнымі знакамі
ценю тлумачу: нічога не зменіш.
Яму абыякава.
Extrait de: Дзверы, замкнёныя на ключы
Мінск: Логвінаў, 2010
Production audio: Yahor Mayorchyk
Одинокое стихотворение
Стучусь лбом о стены –
вместо диалога с тенью
в принципе, всё равно, закончится ли гроза -
лбом объясняю стене - никого под боком -
сколько во мне одиночества, сразу и не сказать.
так одиноко,
что маршрут из семи сигарет почему-то ведёт как раз
сквозь безлюдную улицу, где твой дом и окна
знают, что ты далеко и поэтому мне сейчас
так одиноко
и не спрятаться за слова. слов намного меньше,
чем нервозности... я пытаюсь условными знаками втолковать
тени, что вообще ничего уже не изменишь
ей плевать