Pawlo Korobtschuk (Павло Коробчук)
проникаючі рушниці
проникаючі рушниці
нещодавно я повернувся з війська але відчуваю
що ніколи не зможу звідти повернутися
спогади з’являються раптово як позачергові наряди від лейтенанта
який вважав що обличчя не мусить відрізнятися від коліна
він казав: "із жінок ще можуть вийти люди або хоча б одна
а що з тебе? ми тобі покажемо більше поезії ніж ти фізично зможеш написати
тобто витримати"
побувавши в ній один раз вона ніколи не зникне з моїх снів
але це не жінка це армія
моя їжа одяг рухи сльози були продумані лейтенантом на півтора року вперед
і ніби між двома митницями я носив упродовж них свою тугу переховувався
інколи на ничку втихомирюючи її розглядаючи фотки оголених жінок
або молячись
хоча для останнього – хоча це зовсім не останнє – переховуватись необов’язково
для молитви нічого не є обов’язковим крім Бога
нічне ліжко в казармі рятує ніби дельфін
тримаюсь за подушку мов за плавник який підіймає мене як потопельника з мулу
і несе до світанку або до підйому або до хибної тривоги
хибної оскільки війна це завжди помилка
початок якої я стримував ці півтора року