Big Gangsta Party

Харків, 94-й рік. Напружена
криміногенна ситуація. В місті діє
злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,
на державному радіо їх називають „групою зухвалих молодиків”;
і ось ця група зухвалих молодиків
довго пасе оптову обмінку в центрі,
пасе-пасе і врешті випасає,
що в омбінці
зараз лежить кілька мішків бабла -
брезентові мішки з баблом,
котрі до завтра ніхто не буде вивозити.
Тоді вони святково одягаються
і їдуть бомбити
обмінку.

А обмінка знаходиться в самому
центрі; вони ще пропускають напханий
народом трамвай і аж тоді йдуть
бомбити
свою
обмінку.

А там їм ніхто, виявляється, не радий,
тим більше - коли вони починають забирати
мішки з баблом.

І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,
і в тебе все погано - ні грошей, ні роботи, ні соціальних перспектив,
і тут раптом із обмінки вибігають
молодики в святкових спортивних костюмах і біжать
до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко
позаду всіх претендентів на оптове бабло.

Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,
з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.
Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони
вирулюють під колесами трамваю
і мчать в нікуди.

Але за пару кварталів звідси
є затишний кабак із кокаїном,
котрий називається „Елітний клуб „Карамболь””.
І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись
баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.

І що, і їм приносять їхнє відро кокаїну,
і доки вони схиляються над ним, мов піхотинці над
піхотною міною, убоп по своїх каналах пробиває їхню беху
і починає штурмувати елітний клуб „Карамболь”.

І ось ти йдеш собі,
дивлячиь,
як над
трамвайними дротами
підіймаються інкасаторські душі, і все, що тобі хочеться -
це просто нормально потрахатись, хоч раз, хоч раз у житті,
навіть чорт із ними - із соціальними гарантяіми,
чорт із нею - з роботою,
хоча б раз, хоча б аби з ким!
І тут тобі раптом до ніг
починають викидати тіла молодих біатлоністів,
і в кожного з них на грудях лейбл адідасу,
мов прострелене серце, так ніби ця команда біатлоністів
потрапила під перехресний вогонь свого дублю.

Невидимі й незбагненні
наші з тобою голоси підіймаються в космос.
Скільки тьмяних, солодких натяків
залишили нам у спадок духи любові.
Краще героїчна смерть, аніж холодна старість.
Спи спокійно, товаришу по боротьбі,
я доношу твій найк,
я поверну борги,
я буду користуватись твоєю трубою,
відповідаючи на дзвінки,
і коли задзвонять твої батьки,
я скажу, що ти ненадовго відійшов,
але незабаром повернешся,
і тоді вони заплатять за все.

De: Maradona
Kharkiv, Ukraine : Folio Publishers Ltd., 2007

Big Gangsta Party

Harkova, 94. gads. Saspringta
kriminogēnā situācija. Pilsētā darbojas
noziedzīgs grupējums – ņem priekšā valūtas punktus,
valsts radio viņus sauc par "nekaunīgu dauzoņu grupu";
un, lūk, šī nekaunīgo dauzoņu grupa
ilgi gana maiņas punktu, vairumnieku, centrā,
gana, gana un beidzot noskaidro,
ka maiņas punktā
patlaban stāv vairāki maisi ar piķi –
brezenta maisi ar piķi,
kurus līdz rītam neviens nevedīs prom.
Tad viņi saģērbjas kā uz svētkiem
un dodas ņemt
maiņas punktu.

Bet maiņas punkts atrodas pašā
centrā; viņi vēl palaiž garām tramvaju,
pārpildītu, un tikai tad iet
ņemt priekšā
savu
maiņas punktu.

Bet tur par viņiem neviens, izrādās, nepriecājas,
sevišķi tad, kad viņi grābj ciet
maisus ar piķi.

Un, lūk, tu ej pa pilsētu, saulainajā ielas pusē,
un viss tev ir slikti – ne naudas, ne darba, ne sociālu perspektīvu,
bet tad uzreiz no valūtas punkta izskrien
dauzoņas svētku treniņtērpos un jož
uz bembi, gluži kā biatlonisti, kas atstājuši tālu aiz sevis
visus pretendentus uz piķi vairumā.

Bet ko gan var darīt Harkovā, 94. gadā,
ar maisu piķa? To var nodot maiņas vairumniekā.
Bet tur viņi visus jau apšāva. Tad nu dauzoņas
izstūrē tramvajam gar purnu
un drāžas, kur deguns rāda.

Bet pāris kvartālus tālāk
ir mājīgs krogs, kur tirgo kokaīnu,
saucas "Elites klubs Karambola".
Un viņi dodas tieši uz turieni un sāk norēķināties
ar piķi, uz kura vēl nav nožuvušas inkasatoru asinis.

Un ko, viņiem atnes arī spaini ar kokaīnu,
un, kamēr viņi liecas pār to kā kājnieki pār
kājnieku mīnu, onaps pa saviem kanāliem sadzenā viņējo bembi
un sāk šturmēt elites klubu Karambola.

Un, lūk, tu ej savā nodabā,
skatīdamies,
kā virs
tramvaju vadiem
ceļas inkasatoru dvēseles, un viss, ko tu vēlies, ir –
vienkārši, normāli nodrāzties, kaut reizi, kaut reizi dzīvē,
un piekāst to visu – sociālās garantijas,
pat darbu piekāst, bet –
kaut reizi, vienalga ar ko!
Un tad pēkšņi pie tavām kājām
sāk mest jaunu biatlonistu līķus,
un katram no viņiem uz krūtīm ir Adidas leibls
kā cauršauta sirds, tā, it kā šī biatlonistu komanda
būtu tikusi pati savas distances krustugunī.

Neredzamas un neizdibināmas,
mana un tava balss paceļas kosmosā.
Cik daudz miglainu, saldu mājienu
mīlas gari mums atstājuši.
Labāk varoņa nāve nekā ledains vecums.
Dusi mierīgi, cīņubiedr,
es nonēsāšu tavu naiku,
es atdošu parādus,
es atbildēšu uz zvaniem
pa tavu trubu,
un, kad piezvanīs tavi vecāki,
teikšu, ka izgājis esi uz mirkli
un drīz būsi atpakaļ,
un tad viņi samaksās par visu.

Atdzejojis Jānis Elsbergs
Satori: Interneta žurnāls, 8.09.2010.