Serhij Zhadan

ucraniano

Igor Sid

ruso

Євтушенко

Ось так за всією цією біганиною
скільки дурниць доводиться
робити, хто б подумав.
Зранку телефонує знайомий,
говорить: брат, виручай,
терміново потрібен матеріал.

Ну, і замість того, аби повертати
собі людський вигляд,
маєш тепер
захищати друзів від побутових
негараздів.

Що це? – запитав він. Матеріал, -
говорю, - пам’яті Євтушенка.
А що – вже? - запитав він.
Так, - говорю, - я вчора десь
у кафе почув. Або на вокзалі,
коли доганялись. Знаєш, там
є цілодобий?
Знаю, - відповів він. - Ех,
блядь: а я лише на днях його виступ
слухав по радіо. Про інтелігенцію.
Або про демократію. Мабуть все таки
про демократію, - подумавши,
сказав я. Так, - погодився він, -
про демократію.

Знаєш, - сказав він, помовчавши –
я іноді думаю, що насправді демократія
це велика купа гівна, вся-вся
демократія, погодься.
Був пізній вечір, ми вже стояли
на вокзалі, під цілодобовим,
і я не знав чим йому заперечити.

Наступного ранку він знову
зателефонував. Ну, ось що, -
сказав стурбовано, - тут така
біда: він, виявляється, ще живий,
добре що я зранку перевірив, а то попали б
ми з твоїм матеріалом.
Ну, слава богу, - кажу, - хто б
міг подумати. Що «слава богу»?, -
розкричався знайомий, - що «слава богу»?!
У нас дірка в шпальті, довелось
давати два кросворди. А ми не газета
кросвордів, розумієш:
ми
не газета
кросвордів!!!

Добре, - кажу, вже коли він
заспокоївся, - то що: матеріал
забрати?
Матеріал? – замислився він, -
ні – матеріал хай лишається в нас:
скільки ще там йому залишилось,
а матеріал вийшов
хороший, короткий,
а головне –
чесний.

© Published with permission by the author
De: Efiobia
Kharkiv, Ukraine : Folio Publishers Ltd., 2009

Евтушенко

Вот так за всей этой беготнёй
сколько глупостей приходится
делать, кто бы подумал.

С утра звонит знакомый,
говорит: брат, выручай,
срочно нужен материал.
Ну, и вместо того, чтобы возвращать
себе человеческий облик,
ты должен теперь
защищать друзей от бытовых
неурядиц.

Что это? — спросил он. Материал, —
говорю, — памяти Евтушенко.
А что — уже? — спросил он.
Да, — говорю, — я вчера где-то
в кафе услышал. Или на вокзале,
когда догонялись. Знаешь, там
есть круглосуточный?
Знаю, — ответил он. — Эх,
блядь: а я только на днях его выступление
слушал по радио. Про интеллигенцию.
Или про демократию. Наверно всё-таки
про демократию, — подумав,
сказал я. Да, — согласился он, —
про демократию.

Знаешь, — сказал он, помолчав, —
я иногда думаю, что на самом деле демократия
это большая куча говна, вся-вся
демократия, согласись.

Был поздний вечер, мы уже стояли
на вокзале, у круглосуточного,
и я не знал, что ему возразить.

На следующее утро он снова
позвонил. Ну, вот что, —
сказал озабоченно, — тут такая
беда: он, оказывается, ещё живой,
хорошо, что я с утра проверил, а то попали бы
мы с твоим материалом.
Ну, слава богу, — говорю, — кто бы
мог подумать. Что «слава богу»? —
раскричался знакомый, — что «слава богу»?!
У нас дырка в полосе, пришлось
давать два кроссворда. А мы не газета
кроссвордов, понимаешь:
мы
не газета
кроссвордов!!!

Хорошо, — говорю, уже когда он
успокоился, — так что: материал
забрать?
Материал? — задумался он. —
Нет, материал пусть останется у нас:
сколько ещё там ему осталось,
а материал вышел
хороший, короткий,
а главное —
честный.

Перевёл с украинского Игорь Сид
«Воздух»: Журнал поэзии, 2008, № 1.