Iya Kiva (Ия Кива)
Translator
on Lyrikline: 5 poems translated
from: ukrainian, belarusian to: russian, ukrainian
Original
Translation
ЛИПЕНЬ
ukrainian | Lesyk Panasiuk
Сьогодні раптово сховалося серце
й поснули пальці
Борсався з туманом
і нічого не відчував
Ні дна човна яким бавиться хвиля
ні зеленої лапи ялини
не відчував
Спробував читати чужі вірші але бачив тільки жаль
подумав було читати історичні книжки але яка ж історія
нема ніякої історії і не було ніколи
замість історичних книжок друкуйте чорнильні плями
Ми завжди жили в казках
я до прикладу виріс із яблуневого зернятка
Лежу горілиць
але ніхто не нап'ється з очей моїх
ні птаха ні корова ні пес-приблуда
бо сьогодні сховалося серце й поснули пальці
як у цей день налаштувати гітару
як у цей день співати
Вириваю язик свій
і кидаю у небо
бо сьогодні найбільше хочу говорити
але слова тепер не мають значення
Не треба нічого все ясно й так
бо серця нема
а може ніколи й не було
просто віриш книжці з анатомії
а сам живеш у казці
І пальці тепер як олівці із загубленими стрижнями
як бджоли що вжалили вперше й востаннє
А серце
що серце
порожня каструля
дзвенить при кожному необережному рухові
а зараз і воно сховалось
Навіть липень тепер який
не читає тобі твоїх улюблених поетів
навіть не говорить до тебе
забирає людей
забирає пальці
забирає серце
from: Крики рук
Харків: kntxt, 2018
Audio production: Haus für Poesie, 2022
ИЮЛЬ
russian
Сегодня внезапно спряталось сердце
и пальцы уснули
Тягался с туманом
и ничего не чувствовал
Ни дна лодки с которой волны дурачатся
ни зеленой лапы сосны
не чувствовал
Пробовал читать чужие стихи но видел тоску и только
хотел было полистать исторические книги но какая уж тут история
нет никакой истории и не было никогда
вместо исторических книг печатайте чернильные пятна
Мы всегда жили в сказках
я к примеру вырос из яблоневого зернышка
Навзничь лежу
но никто не напьется из глаз моих
ни птица ни корова ни пес приблудный
ведь сегодня спряталось сердце и пальцы уснули
как в такой день настроить гитару
как петь в такой день
Вырываю язык свой
и в небо бросаю
потому как сегодня больше всего я хочу говорить
но слова теперь не имеют значения
Ничего не нужно все ясно и так
потому что нет сердца
а возможно и не было никогда
просто веришь учебнику анатомии
а сам живешь в сказке
И пальцы теперь словно карандаши с потерявшимися стержнями
как пчелы ужалившие в первый и последний раз
А сердце
что сердце
пустая кастрюля
звенит при каждом неосторожном движении
а нынче спряталось и оно
Даже июль теперь вон какой
не читает тебе твоих любимых поэтов
даже не разговаривает с тобой
забирает людей
забирает пальцы
забирает сердце
translated into Russian by Iya Kiva
ТУРБІНИ ГІДРОЕЛЕКТРОСТАНЦІЙ
ukrainian | Lesyk Panasiuk
Верхівки дерев стирчать із води
наче відкриті переломи річки
Затоплені міста і села
маленькі батьківщини до яких неможливо повернутись
як же пощастило тим хто помер раніше
Турбіни гідроелектростанцій перетворюють старі карти
перетворюють дошки пошани
перетворюють дитячі спогади
перетворюють імена родичів
і все на електроенергію
Кожен день тепер поминальний
достатньо тільки ввімкнути світло коли повертаєшся з роботи
Темрява трохи вагається перед тим як піти
from: Крики рук
Харків: kntxt, 2018
Audio production: Haus für Poesie, 2022
ТУРБИНЫ ГИДРОЭЛЕКТРОСТАНЦИЙ
russian
Верхушки деревьев торчат из воды
как открытые переломы реки
Затопленные города и села
малые родины в которые невозможно вернуться
как же им повезло умершим раньше
Турбины гидроэлектростанций превращают старые карты
превращают доски почета
превращают детские воспоминания
превращают имена родных
и все вообще в электроэнергию
Каждый день теперь поминальный
достаточно лишь включить свет по возвращении с работы
Тьма немного колеблется перед уходом
translated into Russian by Iya Kiva
Альгерду Б.
belarusian | Julia Cimafiejeva
Паміж намі слова.
Я маю ў роце яго пачатак,
а ты – яго канец.
Слова – гэта паветраная рыба.
Мы зубамі ўчапіліся ў яе
і адпускаць не хочам.
Слова лёгкае
і робіць лёгкімі нас.
Вецер падымае рыбіну слова
і нясе, як па цячэнні,
у чужыя сказы,
у чужыя тэксты.
Слова віхляе хвастом
у цябе ў роце,
глядзіць не міргаючы
слізкімі вачыма ў маю глотку
і паддаецца парывам.
Нашы целы не адарваць ад слова,
не расхінаючы вуснаў,
не расціскаючы сківіцаў,
не бачачы языка адно аднаго,
мы спрабуем гаварыць паміж сабой,
а паміж намі рыбіна,
якую мы не можам выпусціць,
слова, якое мы баімся вымавіць,
вобраз, які мы не хочам
цалкам асэнсаваць.
Але калі мы адпусцім
рыбіну на волю, ці выжыве яна
і ці паразумеемся мы?
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Альгерду Б.
ukrainian
Між нами слово.
Я маю в роті його початок,
а ти — його кінець.
Слово — це повітряна риба.
Ми зубами вчепилися в неї
і відпускати не хочемо.
Слово легке
і робить легкими нас.
Вітер здіймає рибину слова
і несе, ніби течією,
в чужі речення,
в чужі тексти.
Слово крутить хвостом
у тебе в роті,
дивиться не кліпаючи
слизькими очима в мою горлянку
і піддається поривам.
Наші тіла не відірвати від слова,
не розтуляючи вуст,
не розтискаючи щелеп,
не бачачи язика одне одного,
ми пробуємо говорити поміж собою,
а між нами рибина,
яку ми не можемо випустити,
слово, яке ми боїмося вимовити,
образ, який ми не хочемо
осягнути вповні.
Але якщо ми відпустимо
рибину на волю, чи виживе вона
і чи порозуміємось ми?
Umbrella: Онлайн-часопис перекладної поезії
Цырк
belarusian | Julia Cimafiejeva
Я нарадзілася
з вандроўным цыркам унутры.
З цыркам, толькі падумай,
у палескай вёсцы.
Жанглёры, акрабаты,
барадатыя жанчыны…
Які сорам!
Вандроўны цырк
вырастаў разам са мной,
як ваўчаня, што хоча мяса,
яны ўсе хацелі феерверкаў
і шырокіх дарог.
А тут
бураковыя палі,
каларадскія жукі,
народныя прыкметы.
Я хавала свой цырк
між старонак кніг,
як гербарый.
Жанглёраў, акрабатаў,
барадатых жанчын
я выпроствала
ў спадзеве высушыць
іхнія прагныя целы.
Але цыркачы
адмаўляліся гінуць,
яны раслі і мацнелі
пад коўдрай старонак,
на калорыях літар,
у шатры майго цела.
Яны вучыліся
цыркавым хітрыкам,
як вучацца качаняты,
кураняты, парсючкі.
І калі набраліся сіл,
знайшлі драбіны,
накрэмзалі мапу –
калі змаглі ўсё тое,
чаго хацелі й што мусілі…
Цыркачы мяне скралі.
Цыркачы мяне з’елі.
Цыркачы адкрылі
нарэшце ўва мне
свой вандроўны цырк.
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Цирк
ukrainian
Я народилася
з мандрівним цирком всередині.
З цирком, лишень подумай,
у поліському селі.
Жонглери, акробати,
бородаті жінки…
Який сором!
Мандрівний цирк
зростав разом зі мною,
як вовченя, що вимагає м’яса,
вони всі хотіли феєрверків
і широких шляхів.
А тут
бурякові поля,
колорадські жуки,
народні прикмети.
Я ховала свій цирк
між сторінками книжок,
як гербарій.
Жонглерів, акробатів,
бородатих жінок
я випростувала
у сподіванні висушити
їхні ненаситні тіла.
Але циркачі
відмовлялися гинути,
вони зростали й міцнішали
під ковдрою сторінок,
на калоріях літер,
у шатрі мого тіла.
Вони вчилися
циркових витівок,
як вчаться каченята,
курчата, кабанчики.
І коли набралися сил,
відшукали драбини,
надряпали мапу —
коли подужали все те,
чого прагнули і що мусили…
Циркачі мене вкрали.
Циркачі мене з’їли.
Циркачі відкрили
нарешті в мені
свій мандрівний цирк.
Umbrella: Онлайн-часопис перекладної поезії
Цела паэткі
belarusian | Julia Cimafiejeva
Цела паэта належыць яго радзіме.
Абяздоленая зямля прамаўляе ротам паэта,
Вочы паэта бачаць несправядлівасць пакутаў,
А вушы чуюць крыкі нявіннай ахвяры.
Валасы паэта становяцца дуба,
Ногі паэта прарастаюць дубамі,
А далоні паэта сціскаюцца ў кулакі.
І ў яго жылах закіпае кроў:
як можна дапусціць столькі гора?!
Бясспрэчна, цела паэта належыць яго радзіме.
Хіба ўмее радзіма нешта сказаць без яго?!
Радзіма!
А ці трэба табе маё цела, цела паэткі?
У мяне такая ж гарачая кроў,
Рукі і ногі,
Вочы мае бачаць шмат і вушы чуюць,
І мой рот не меншы за рот паэта!
Маўчыш, адварочваешся?
Бо думаеш, ты такая, як я?
Ты не хочаш быць моцнай, радзіма,
Я ўгадала?
Ты хочаш, каб паэт сказаў за цябе,
Каб шкадаваў цябе,
Каб выціраў табе слёзы,
І ўсім пяяў,
як ты пакутуеш
і якая ты малайчына?..
Праўда, радзіма?
Але ты мяне не слухаеш,
Ты зноў скардзішся свайму паэту.
Цела паэткі табе не патрэбна.
І я забіраю яго сабе.
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Тело поэтки
russian
Тело поэта принадлежит его родине.
Обездоленная земля говорит ртом поэта.
Глаза поэта видят несправедливость страданий,
А уши слышат крики невинных жертв.
Волосы поэта встают дыбом,
Ноги поэта прорастают дубами,
А ладони поэта сжимаются в кулаки.
И в его жилах закипает кровь:
как можно допустить столько горя?!
Несомненно, тело поэта принадлежит его родине.
Разве умеет родина хоть что-то сказать без него?
Родина!
А нужно ли тебе моё тело, тело поэтки?
У меня такая же горячая кровь,
Руки и ноги,
Глаза мои видят многое и уши слышат,
И мой рот не меньше, чем рот поэта!
Молчишь, отворачиваешься?
Думаешь, ты такая, как я?
Ты не хочешь быть сильной, родина,
Я угадала?
Ты хочешь, чтобы поэт говорил за тебя,
Чтобы жалел тебя,
Чтобы утирал тебе слёзы,
И всем рассказывал,
как ты страдаешь
и какая ты молодчина?
Правда, родина?
Но ты не слушаешь меня,
Ты опять жалуешься своему поэту.
Тело поэтки тебе не нужно.
И я забираю его себе.