Iya Kiva (Ия Кива)
Translator
on Lyrikline: 3 poems translated
from: belarusian to: ukrainian, russian
Original
Translation
Альгерду Б.
belarusian | Julia Cimafiejeva
Паміж намі слова.
Я маю ў роце яго пачатак,
а ты – яго канец.
Слова – гэта паветраная рыба.
Мы зубамі ўчапіліся ў яе
і адпускаць не хочам.
Слова лёгкае
і робіць лёгкімі нас.
Вецер падымае рыбіну слова
і нясе, як па цячэнні,
у чужыя сказы,
у чужыя тэксты.
Слова віхляе хвастом
у цябе ў роце,
глядзіць не міргаючы
слізкімі вачыма ў маю глотку
і паддаецца парывам.
Нашы целы не адарваць ад слова,
не расхінаючы вуснаў,
не расціскаючы сківіцаў,
не бачачы языка адно аднаго,
мы спрабуем гаварыць паміж сабой,
а паміж намі рыбіна,
якую мы не можам выпусціць,
слова, якое мы баімся вымавіць,
вобраз, які мы не хочам
цалкам асэнсаваць.
Але калі мы адпусцім
рыбіну на волю, ці выжыве яна
і ці паразумеемся мы?
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Альгерду Б.
ukrainian
Між нами слово.
Я маю в роті його початок,
а ти — його кінець.
Слово — це повітряна риба.
Ми зубами вчепилися в неї
і відпускати не хочемо.
Слово легке
і робить легкими нас.
Вітер здіймає рибину слова
і несе, ніби течією,
в чужі речення,
в чужі тексти.
Слово крутить хвостом
у тебе в роті,
дивиться не кліпаючи
слизькими очима в мою горлянку
і піддається поривам.
Наші тіла не відірвати від слова,
не розтуляючи вуст,
не розтискаючи щелеп,
не бачачи язика одне одного,
ми пробуємо говорити поміж собою,
а між нами рибина,
яку ми не можемо випустити,
слово, яке ми боїмося вимовити,
образ, який ми не хочемо
осягнути вповні.
Але якщо ми відпустимо
рибину на волю, чи виживе вона
і чи порозуміємось ми?
Umbrella: Онлайн-часопис перекладної поезії
Цырк
belarusian | Julia Cimafiejeva
Я нарадзілася
з вандроўным цыркам унутры.
З цыркам, толькі падумай,
у палескай вёсцы.
Жанглёры, акрабаты,
барадатыя жанчыны…
Які сорам!
Вандроўны цырк
вырастаў разам са мной,
як ваўчаня, што хоча мяса,
яны ўсе хацелі феерверкаў
і шырокіх дарог.
А тут
бураковыя палі,
каларадскія жукі,
народныя прыкметы.
Я хавала свой цырк
між старонак кніг,
як гербарый.
Жанглёраў, акрабатаў,
барадатых жанчын
я выпроствала
ў спадзеве высушыць
іхнія прагныя целы.
Але цыркачы
адмаўляліся гінуць,
яны раслі і мацнелі
пад коўдрай старонак,
на калорыях літар,
у шатры майго цела.
Яны вучыліся
цыркавым хітрыкам,
як вучацца качаняты,
кураняты, парсючкі.
І калі набраліся сіл,
знайшлі драбіны,
накрэмзалі мапу –
калі змаглі ўсё тое,
чаго хацелі й што мусілі…
Цыркачы мяне скралі.
Цыркачы мяне з’елі.
Цыркачы адкрылі
нарэшце ўва мне
свой вандроўны цырк.
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Цирк
ukrainian
Я народилася
з мандрівним цирком всередині.
З цирком, лишень подумай,
у поліському селі.
Жонглери, акробати,
бородаті жінки…
Який сором!
Мандрівний цирк
зростав разом зі мною,
як вовченя, що вимагає м’яса,
вони всі хотіли феєрверків
і широких шляхів.
А тут
бурякові поля,
колорадські жуки,
народні прикмети.
Я ховала свій цирк
між сторінками книжок,
як гербарій.
Жонглерів, акробатів,
бородатих жінок
я випростувала
у сподіванні висушити
їхні ненаситні тіла.
Але циркачі
відмовлялися гинути,
вони зростали й міцнішали
під ковдрою сторінок,
на калоріях літер,
у шатрі мого тіла.
Вони вчилися
циркових витівок,
як вчаться каченята,
курчата, кабанчики.
І коли набралися сил,
відшукали драбини,
надряпали мапу —
коли подужали все те,
чого прагнули і що мусили…
Циркачі мене вкрали.
Циркачі мене з’їли.
Циркачі відкрили
нарешті в мені
свій мандрівний цирк.
Umbrella: Онлайн-часопис перекладної поезії
Цела паэткі
belarusian | Julia Cimafiejeva
Цела паэта належыць яго радзіме.
Абяздоленая зямля прамаўляе ротам паэта,
Вочы паэта бачаць несправядлівасць пакутаў,
А вушы чуюць крыкі нявіннай ахвяры.
Валасы паэта становяцца дуба,
Ногі паэта прарастаюць дубамі,
А далоні паэта сціскаюцца ў кулакі.
І ў яго жылах закіпае кроў:
як можна дапусціць столькі гора?!
Бясспрэчна, цела паэта належыць яго радзіме.
Хіба ўмее радзіма нешта сказаць без яго?!
Радзіма!
А ці трэба табе маё цела, цела паэткі?
У мяне такая ж гарачая кроў,
Рукі і ногі,
Вочы мае бачаць шмат і вушы чуюць,
І мой рот не меншы за рот паэта!
Маўчыш, адварочваешся?
Бо думаеш, ты такая, як я?
Ты не хочаш быць моцнай, радзіма,
Я ўгадала?
Ты хочаш, каб паэт сказаў за цябе,
Каб шкадаваў цябе,
Каб выціраў табе слёзы,
І ўсім пяяў,
як ты пакутуеш
і якая ты малайчына?..
Праўда, радзіма?
Але ты мяне не слухаеш,
Ты зноў скардзішся свайму паэту.
Цела паэткі табе не патрэбна.
І я забіраю яго сабе.
from: Цырк (Circus)
Minsk: Zmicier Kolas, 2016
Audio production: Belarusian PEN Centre / Dmitry Ivanov
Тело поэтки
russian
Тело поэта принадлежит его родине.
Обездоленная земля говорит ртом поэта.
Глаза поэта видят несправедливость страданий,
А уши слышат крики невинных жертв.
Волосы поэта встают дыбом,
Ноги поэта прорастают дубами,
А ладони поэта сжимаются в кулаки.
И в его жилах закипает кровь:
как можно допустить столько горя?!
Несомненно, тело поэта принадлежит его родине.
Разве умеет родина хоть что-то сказать без него?
Родина!
А нужно ли тебе моё тело, тело поэтки?
У меня такая же горячая кровь,
Руки и ноги,
Глаза мои видят многое и уши слышат,
И мой рот не меньше, чем рот поэта!
Молчишь, отворачиваешься?
Думаешь, ты такая, как я?
Ты не хочешь быть сильной, родина,
Я угадала?
Ты хочешь, чтобы поэт говорил за тебя,
Чтобы жалел тебя,
Чтобы утирал тебе слёзы,
И всем рассказывал,
как ты страдаешь
и какая ты молодчина?
Правда, родина?
Но ты не слушаешь меня,
Ты опять жалуешься своему поэту.
Тело поэтки тебе не нужно.
И я забираю его себе.