Katya Novak  (Катя Новак)

Translator

Через мої сни біжать пустельні пси,
світлі, швидкі і нечутні,
такі, як ніби Бога вітер;
прекрасні й розкішні, від ночі до ночі
вихром вони пориваються.

Вбираю, звісно, вбираю:
моє серце – то їхня здобич.

Як я можу бути виповнена відчуттями,
якщо не бігтиму, допоки – легко;
якщо від ночі до ночі не бігтиму і не гнатимусь
з примарними і приблудними
пустельними псами.

Надсяйне, непорушне сонце
понад островом смерті
де будинок Часу із білого каменю.

Говорять, що тут є
обійстя вічності,
і якщо говорять,
то так є насправді.

На столі стоїтъ глек,
побіля нього горня.

Хто з нього п’є, забуває
ім’я, що ним володіє,
втрачає себе,

перетворюється на піщинки піску
на сліпучому березі острова смерті.

Будинок побіля моря
вдає повсякчас, що є кораблем,
щойно прибулим.

Щоночі він відпливає бродити
нескінченними океанами,
епохами, просторами.

Довкола нього зоріють зірки,
у його серці квилить вогнище,
що ним ніхто не горить.

Як чекає господаря пес,
так будинок побіля моря
чекає свого капітана.

І я люблю Тебе
Бо я Тебе люблю.

Для чого зустрічатись –
Ти є воздухом для мене.

Повсюди понад.

Існує щось, висловлене
що може бути іншою мовою,
з нашої пам’яті що йде при народженні.

Буває, пара слів все-таки пригадується,
наприклад, коли ступаєш по берегу морському
без жодної думки, турботи,
без одного-єдиного цента…

Ріння промовляє це мало-помалу,
але зовсім не іншомовно.