Stanislav Belsky
russian
Eva
Старий університетський корпус, який називають «Казарма», і майже завжди зачинений
Ботанічний сад; кілька з нас перестрибували на роверах невисокі ланцюги огорожі,
Спинялося перехрестя, проклинаючи зміну Світла. Мої недорослі духи
Будуть берегти Тебе, Єво. Тоді я довго не відчиняв, вдихаючи пах
Повної ванни троянд після шкільного свята, шампуню «Сіль із вишнею», який Ти
Любила; Міністр внутрішніх справ країни кефіру пунктуально закривав свої кордони Щоранку, коли час було бігти на Стадіон, і у вітті шуміли пробуджені;
Я терпляче чекав, поки Ти поговориш зі старшими, я уявляв собі кермо і обертав
Перед Тобою зображення, повне невідомих мені знаків, впізнавав себе і ставив на
Позначці «0», і рухався, як у танці засинання; впізнавав Твоїх друзів і домашніх тварин,
І також визначав їм числа, близько до себе. А далі дуже глибоко залітали птахи,
Я таки говорив до Тебе мовою пір’я, але знаєш, як пір’я все пропускає,
Ніби п’яний патруль. Це має назву «синдром пелікана», я був просто блискучим
Зразком; і коли я з ганьбою повернувся за парту, згадалося Твоє оте єдине речення:
«Щоб не хвилюватися, я уявляла людей деревами». Єво, я перестав відгукуватися на
Власне ім’я.
Audio production: International Poetry Festival Meridian Czernowitz
Eva
Старый университетский корпус, который называют «Казарма», и почти всегда закрытый
Ботанический сад; некоторые из нас перепрыгивали на велосипедах невысокие цепи ограды,
Останавливался перекрёсток, проклиная перемену Света. Мои незрелые ду́хи
Будут беречь тебя, Ева. В тот раз я долго не открывал, вдыхая запах
Ванны, наполненной розами после школьного праздника, шампуня «Соль с вишней», который ты
Любила; Министр внутренних дел кефирной страны пунктуально закрывал свои границы
Каждое утро, когда пора было бежать на Стадион, и в ветвях шумели пробуждённые;
Я терпеливо ждал, пока ты поговоришь со старшими, я представлял себе штурвал и вращал
Перед тобой изображение, полное неизвестных мне знаков, узнавал себя и ставил на
Отметку «0», и двигался, как в усыпительном танце; узнавал твоих друзей и домашних животных,
И тоже назначал им числа, рядом с собой. А потом слишком глубоко залетали птицы,
Я всё-таки говорил тебе языком перьев, но знаешь, как перья всё пропускают,
Словно пьяный патруль. Это называется «синдром пеликана», я был просто блестящим
Образцом; и когда я с позором вернулся за парту, вспомнилась эта единственная твоя фраза:
«Чтобы не волноваться, я представляла людей деревьями». Ева, я перестал откликаться на
Своё имя.
О. Сливинский. Беглый огонь: Стихотворения. — М.: Книжное обозрение (АРГО-РИСК), 2013. — (Дальним ветром: Библиотека современной зарубежной литературы журнала «Воздух»)