*** [Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.]

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин і низького тиску, і
побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.

Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,
а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. 

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

© Iryna Tsilyk
Audio production: Haus für Poesie / 2017

*** [Sie nimmt trockene Wäsche von der Leine ab]

Sie nimmt trockene Wäsche von der Leine ab,  etwas knistert.
Der Wind spielt mit dem Laub, kriecht ihr unter das Kleid.
Sie ist Geisel der täglichen Nachrichten und des niedrigen Luftdrucks,
Auch des Alltags, sie denkt: bald sind wir wieder zu zweit.

Paar Tage noch, und ich wasche seine Militärform mit all den Belegen
Von Angst, Müdigkeit, Wut, mit Grasflecken auf Knien.
Und dann setzen wir uns vis-a-vis mit hellen Gesichtern,
Und ich räume alle Erinnerungen aus seinem Kopf weg.

Dann brühe ich uns Johannisbeerentee auf,
Ziehe meine schöne Spitzenbluse an. Um uns herum wird es still,
Die Sonne fällt in die Nesseln hinter den Schrebergärten
Und meine Brüste sehnen sich nach seinen dunklen Händen.

Sie sagt sich, noch eine Weile, und dann werden wir alle glücklich.
Es reifen die Äpfel, die süßen Beeren, die Gurken.
Die Schlachten enden, und die neuen Fluten schwemmen uns
Zu normalen und etwas bitteren alltäglichen Sachen.

Die Wäsche knistert in Händen. Das Licht schleift die Schläfen.
Ein Käferchen kriecht ihren mageren Rücken entlang
Sie riecht an den gewaschenen Hemden wie im Versuch,
Sich an seinen Geruch vor dem Krieg zu erinnern.

Und dann greift sie zum Eimer, schöpft Wasser,
Wäscht sich nachdenklich, steht da, klein und schmalschultrig
So wird es sein! Ich schließe die Türen und lasse ihn nicht heraus!
Solange mindestens sein Kriegsurlaub dauert. Solange mindestens.

Aus dem Ukrainischen: Chrystyna Nazarkewytsch