Beatrix Kersten
german
*** [Україна моя – ковдра клаптикова]
Україна моя – ковдра клаптикова,
грубо зшита з усього підряд, а вже ніц не відріж, не викинь.
Така пишна веснянкувата мамка, така
свята земля соняшникових полів і пластикових вікон.
Всі міста твої декомунізовані,
всіх розбитих шляхів і чорних рік артерії життєдайні,
всі люди й не́люди, однакові зовні,
зустрічають мене, щоб у мені тепер поїхати далі.
І коли потім розвіють у Києві
або десь на Чернігівщині любій мене одного дня, то
мої україни теж будуть розвіяні,
і проростатимуть між гаражів їхні живучі зернята.
Я лишуся в тобі, це точно, мабуть же.
І ніякого пафосу, тільки крик на одному видиху
крізь заводи, церкви, хрущовки, ратуші:
“Благословенна будь! У тебе немає іншого виходу”.
Audio production: Haus für Poesie / 2017
*** [Meine Ukraine ist eine Patchworkdecke]
Meine Ukraine ist eine Patchworkdecke,
genäht aus allerlei Flicken mit grobem Stich, schneid ja nichts weg und wirf nichts fort.
Oh fantastisch gesprenkelte Amme,
oh heiliges Land der Sonnenblumenfelder und Plastikfenster.
All deine Städte sind dekommunisiert,
all die kaputten Straßen und schwarzen Flüsse sind Lebensadern,
alle Menschen und Unmenschen, ununterscheidbar von außen,
begegnen mir, damit ich jetzt weitergehe.
Und trennen sie eines Tages in Kyjiw
oder im geliebten Gebiet Tschernihiw mich auf,
wird auch meine Flickenukraine aufgetrennt,
und ihre lebendige Saat sprießt zwischen den Garagen.
Ich werde bei dir bleiben, das sicher, oder vielleicht.
Und kein Pathos, nur ein Schrei für die Länge eines Atmers
durch die Fabriken, Kirchen, Plattenblöcke, Rathäuser:
“Sei gesegnet! Einen anderen Ausweg hast du nicht".