Igor Belov
russian
Big Gangsta Party
Харків, 94-й рік. Напружена
криміногенна ситуація. В місті діє
злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,
на державному радіо їх називають „групою зухвалих молодиків”;
і ось ця група зухвалих молодиків
довго пасе оптову обмінку в центрі,
пасе-пасе і врешті випасає,
що в омбінці
зараз лежить кілька мішків бабла -
брезентові мішки з баблом,
котрі до завтра ніхто не буде вивозити.
Тоді вони святково одягаються
і їдуть бомбити
обмінку.
А обмінка знаходиться в самому
центрі; вони ще пропускають напханий
народом трамвай і аж тоді йдуть
бомбити
свою
обмінку.
А там їм ніхто, виявляється, не радий,
тим більше - коли вони починають забирати
мішки з баблом.
І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,
і в тебе все погано - ні грошей, ні роботи, ні соціальних перспектив,
і тут раптом із обмінки вибігають
молодики в святкових спортивних костюмах і біжать
до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко
позаду всіх претендентів на оптове бабло.
Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,
з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.
Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони
вирулюють під колесами трамваю
і мчать в нікуди.
Але за пару кварталів звідси
є затишний кабак із кокаїном,
котрий називається „Елітний клуб „Карамболь””.
І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись
баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.
І що, і їм приносять їхнє відро кокаїну,
і доки вони схиляються над ним, мов піхотинці над
піхотною міною, убоп по своїх каналах пробиває їхню беху
і починає штурмувати елітний клуб „Карамболь”.
І ось ти йдеш собі,
дивлячиь,
як над
трамвайними дротами
підіймаються інкасаторські душі, і все, що тобі хочеться -
це просто нормально потрахатись, хоч раз, хоч раз у житті,
навіть чорт із ними - із соціальними гарантяіми,
чорт із нею - з роботою,
хоча б раз, хоча б аби з ким!
І тут тобі раптом до ніг
починають викидати тіла молодих біатлоністів,
і в кожного з них на грудях лейбл адідасу,
мов прострелене серце, так ніби ця команда біатлоністів
потрапила під перехресний вогонь свого дублю.
Невидимі й незбагненні
наші з тобою голоси підіймаються в космос.
Скільки тьмяних, солодких натяків
залишили нам у спадок духи любові.
Краще героїчна смерть, аніж холодна старість.
Спи спокійно, товаришу по боротьбі,
я доношу твій найк,
я поверну борги,
я буду користуватись твоєю трубою,
відповідаючи на дзвінки,
і коли задзвонять твої батьки,
я скажу, що ти ненадовго відійшов,
але незабаром повернешся,
і тоді вони заплатять за все.
Kharkiv, Ukraine : Folio Publishers Ltd., 2007
Big Gangsta Party
Харьков, 94-й год. Напряженная
криминогенная ситуация. В городе действует
преступная группировка, которая бомбит обменники,
на государственном радио их называют “группой дерзких молодчиков”;
и вот эта группа дерзких молодчиков
долго пасет оптовый обменник в центре,
пасет-пасет и наконец выясняет,
что в обменнике
сейчас лежит несколько мешков бабла —
брезентовые мешки с баблом,
которые до завтра никто не будет вывозить.
Тогда они празднично одеваются
и идут бомбить
обменник.
А обменник находится в самом
центре; они еще пропускают набитый
народом трамвай и лишь тогда идут
бомбить
свой
обменник.
А там им никто, оказывается, не рад,
тем более — когда они начинают забирать
мешки с баблом.
И вот ты идешь городом, солнечной стороной улицы,
и у тебя все плохо — ни денег, ни работы, ни социальных перспектив,
и тут вдруг из обменника выбегают
молодчики в праздничных спортивных костюмах и бегут
к бэхе, словно биатлонисты, что оставили далеко
позади всех претендентов на оптовое бабло.
Но что можно делать в Харькове, в 94-м году,
с мешком бабла? Его можно сдать в оптовый обменник.
Но там они уже всех перестреляли. Так что они
выруливают из-под колес трамвая
и мчат в никуда.
Но через пару кварталов отсюда
есть уютный кабак с кокаином,
который называется «Элитный клуб “Карамболь”».
И они идут прямо туда и начинают расплачиваться
баблом, на котором еще не высохла кровь инкассаторов.
И что, и им приносят их ведро кокаина,
и пока они склоняются над ним, как пехотинцы над
пехотной миной, убоп по своим каналам пробивает их бэху
и начинает штурмовать элитный клуб “Карамболь”.
И вот ты идешь себе,
глядя,
как над
трамвайными проводами
поднимаются инкассаторские души, и все, что тебе хочется —
это просто нормально потрахаться, хоть раз, хоть раз в жизни,
даже черт с ними — с социальными гарантиями,
черт с ней — с работой,
хоть раз, хоть абы с кем!
И тут вдруг тебе к ногам
начинают выбрасывать тела молодых биатлонистов,
и у каждого из них на груди лейбл адидаса,
как простреленное сердце, так, словно эта команда биатлонистов
попала под перекрестный огонь своего дубля.
Невидимые и непостижимые,
наши с тобой голоса поднимаются в космос.
Сколько туманных, сладких намеков
оставили нам в наследство духи любви.
Лучше геройская смерть, чем холодная старость.
Спи спокойно, товарищ по борьбе,
я доношу твой найк,
я верну долги,
я буду пользоваться твоей трубой,
отвечая на звонки,
и когда позвонят твои родаки,
я скажу, что ты ненадолго вышел,
но скоро вернешься,
и тогда они заплатят за все.
«Сибирские огни»: Журнал, 2009, № 10.