Olena Herasymyuk (Олена Герасим’юк)
руно
руно
із моря чистого світло мов скалку вийми
хвилі здіймаються від рукавів сорочки
тепер і мене, золотого, ведуть на бійню
невже і мене, золотого, ведуть на бійню
-
та що пісні співала
казки говорила
та яка зараз спогад
і більш нічого
руки мені простягає
до себе кличе
біжу
добігаю
ховаю своє обличча
пообіч пси
оголили свої черепи
на кожному – знак
і ми кожен із них прочитаємо
люди біжать –
не люди біжать – голоси
а далі
відкрилося небо
і я в нім – комета –
лечу
на правому – цар –
на плечі – воссідає на троні
і ми пролітаєм
над чорним
над спаленим морем
те море мов шкіра
терпке
і до нього рука
царя досягає
до лику морського –
сягає
стріла берегів
неосяжна стріла
ламається
і сонце стає понад нами
з морських глибин
і темні мов башти сторожі
злітають рибини
і дзвін кораблів опівнічних
рождає день
а з дзвону тривожного
натовп виходить
іде
у чорний вогонь
що тепер називають свободою
і над головою моєю
тепер лиш тепер
я стерплий від лету
я твій рятівний корабель
царю на правім –
ім’я моє зви перед гробом
своїм
що на тебе чекає
за мить
за мить
земля наближається
нам назустріч летить
сестра твоя – чуєш –
з плеча мого лівого –
плаче
вона у парчі мов в труні
загорнулась калачиком
мов діва обида –
сестра твоя
чуєш?
кричить
земля золота твоя –
радість твоя –
бачиш?
ближчає
сонце рождається
царю
воно вище
царю,
воно вище
за нас з тобою!
у горлі твоєї сестри
вода захлинається
царю мій –
паво на правім –
ти пам’ятай про це
без неї лице своє нам відкриває Колхіда
а далі
гори вищі за ті
де виросли
за наші мрії –
залишені королівства
за наші вогні
і свободи
за воду і війни
-
тепер і мене, золотого, сягнули руки ці
ті руки, яким я вірив усе дитинство,
ті руки, з яких я їв
із яких я жив
тепер і мене, золотого, ведуть на бійню
невже і мене, золотого, ведуть на бійню
бо той, хто на правім, мене як і царство лишив