Iryna Tsilyk (Ірина Цілик)
*** [Пам’ятаєш цю мізансцену:]
*** [Пам’ятаєш цю мізансцену:]
Пам’ятаєш цю мізансцену:
ми стояли в Неаполі, розділені десятьма метрами,
і дивилися один на одного
(ти – згори вниз, я – знизу вгору)?
Все було нашим –
слизькі сходинки, масивні тіла середньовічних будинків,
поїдені сотнями різних людей, ніби термітами,
запахи мідій і прального порошку,
бездиханний щур біля моїх кросівок,
звуки органу впереміш із здавленим голосом натовпу
і монохром надвечір’я.
Ця історія не знає умовного способу.
Але якби від зіткнення поглядів народжувалися діти,
нашій дівчинці було би вже два.
Ми назвали би дитя Санта-К’ярою
й вечорами вичесували з її довгого волосся
лимонні скоринки, мушлі, риб’ячу луску,
карамельки, уламки майоліки,
патину, пташине пір’я...
Дивися на мене. Просто дивися на мене.
Поки сонце не сіло.
