Natalya Gorbanevskaya (Наталья Горбаневская)

Ecoute, Bartok, qu’as-tu donc composé ?
Comme si tu trafiquais une casserole rouillée,
comme si tu tapais dessus : badam bam bam,
comme si des montagnes arpentaient des montagnes,
comme si des rivières coulaient en rond,
comme si au bout des bras poussaient des joncs,
et des jonchées de jonc : trala la lanlaire,
et que les nez effilés de galères
égratignaient des quais tout blancs,
égratignant, griffant, crissant.
Et le musicien de l’année avant-dernière,
cet estimé talent de l’échelle des salaires,
est assis, renfrogné : tralala, sois résigné,
     gratte la casserole rouillée,
     toujours tu obtiendras le même taratata,
     pas de vrai jeu, n’importe quoi.
Ecoute, Bartok, mais qu’as-tu composé !
Comme si tu inondais leur cou d’un encrier,
Comme si, comme si, patapan, pan, pan,
tu leur flanquais la casserole dans les dents.
L’orchestre joue encore, contraint, forcé,
mais le public a quitté les travées
et s’est rué dans l’escalier, dans l’escalier, dans l’esca...
et il grommelle entre deux pas : Quel sacré toupet il a !
Mais toi, tu chantes par derrière : tralala, lala, lanlaire,
Seigneur vous donne la lumière.

Patrz, Béla Bartók, coś ty tu zmajstrował:
jak gdybyś garnek zardzewiały reperował,
jak gdybyś werbel na nim zagrał – ram pam pam,
jak gdyby ruszył nagle w pląsy cały kram,
jak gdyby góra z górą, z rzeką rzeka,
a ręka podłużona trzciną w dal ucieka,
a tam trzcinniczka, trzcionka, taki ptak,
słyszane rzeczy, ryba ryba rak rak rak,
a statki rzeczne, nim opuszczą trap,
o przystań drapią dziobem: drap drap drap...
A muzyk, panie tego, od parady,
od siatki płac, i oj, od rady rady,
nadął się: Tra la la, a niech kto sobie
     o garnek zardzewiały dzwoni, skrobie,
     co z tego wyjdzie: tylko bum cyk cyk,
     to zwykły bzik, a nie delamuzik!
Patrz, Béla Bartók, coś ty tu zmajstrował!
Jak gdybyś ich we wrzątku ugotował,
jak gdybyś bum ta ra ra bach ba bach
tym garnkiem zardzewiałym tłukł po łbach.
Jeszcze, chcąc nie chcąc, gra orkiestra ledwie żywa,
a już publiczność gniewnie z miejsc się zrywa
i gna do szatni, gna do szatni, gna do szat
i syczy w biegu: Co za cham! A ty jej w ślad:
Tirlili tirli tirli, moje dzieci,
czekajcie, dobry Pan Bóg was oświeci.

Що, Бартоку, створив ти, що вчинив?
Іржавій балії ти чистку спричинив,
Неначе вистукав по ній тірім-тарам,
Мов гори в гір вчинили тарарам,
Мов стрічка річки задом наперед,
Неначе руки нам подовжив очерет.
Очеретинка та: тірі-тара-лі-лі,
І гострими носами кораблі
Подряпали причали катерам,
Продряпавши дряп-дряп, тірі-тарам.
А тут позаторішній оркестрант,
В тарифній сітці пошанований талант,
Сидить і кривиться: тірі-тірі-терпець,
     Хай не чіпали би іржу насамкінець,
     Хоч як би шкрябали, а все одно: тара́,
     Сама мура́ стара, а то не справжня гра.
Послухай, Бартоку, ну, що це ти вчинив?
Мов карки їм чорнилом почорнив,
Неначе все тобі тарам-барам-бабах,
Іржавим шкряботінням по зубах.
Оркестр із примусу ще виграє за гріш,
Та публіка тікає чимскоріш
До роздягальні, роздягальні, роздяга...
Й шипить, вдягаючись: який нахаба, га?
А ти тірлі-тірлі співаєш навздогін:
Господь, їх просвітли, будь все благим!

Was komponierst Du, Bartok? Hör, als ob
ein Berg auf and‘rem Berg sich austobt,
als ob den rostigen Kochtopf Du repariest,
auf einer Kasserolle klopfst: taram-tirir,
als ob die Flüsse drehen wie vom Wirr,      
und Schilf als Handverlängerer fungiert,
und jedes Röhricht singt: tiri-lili-liri,
man hört am weißen Kai wie Schiffe klirren,
ihr spitzer Bug kratzt den Anlegeplatz,
sie kratzen: kratz und kratz, und ratz und fatz...
Und Musikus von gestern, ein Talent,
sehr respektiert von Stundensätzen, gähnt,
er sitzt und grinst: bloss dulde-tiri-top,
egal wie lange schrubbt man diesen Topf,
ergibt sich nur: tara-tara, so viel,
allein nur Quatsch, gewiss kein wahrer Spiel. 
Hör, Bartok, was verfasst Du bloß!
Als ob ihr Nacken Du mit Tinte übergoss,
als ob als ob baram-baram-bambams
mit rost‘gen Topf Du ihre Zähne rammst. 
Orchester spielt noch, schlecht gezähmt, umringt,
aber das Publikum bereits von Plätzen springt,
bloß in die Garderobe, Garderobe, nichts wie weg.
– Was für ein Frevel! – zischt es auf dem Weg.
– Tiri-li-li,  – singst du hinterher, –
Send´ ihnen die Erleuchtung, lieber Herr.