Kateryna Kalytko (Катерина Калитко)
*** [Гравітація, працюючи]
*** [Гравітація, працюючи]
Гравітація, працюючи
над обличчями європейських жінок,
особливо ретельно затримується на українських:
це не вік на тобі позначаю,
не безсонні ночі й печалі,
я такі накладаю печаті,
над якими й святі мовчали –
я прописую по тобі вільглість ґрунту нічного,
по якому до власних кордонів ступає військо.
Як папір, крихка твоя шкіра, і така сама бліда,
і блакитна жилка під лівим оком, почорніла за зиму –
це та чорна ріка, що скипіла поміж близькими.
Розшаровуються мова й дійсність, ніби олія й вода.
Ось іде солдат до своїх і тримає кишки руками,
і обвалюється долі, зачувши хрипкі позивні побратимів.
Ось, наприклад, слово "пам'ять" – хто що знає про пам'ять,
у якій горілою плоттю пахне високий дим?
Ось росте крізь тебе таке щось, як дерево з кришталю,
і одного від нього чекаєш – аби дивилося вгору.
Але вибух підважує діафрагму, наче танковий люк,
розшматовує зв'язки голосові та роздирає горло.
Але то не кістка з плеча на місці живої руки –
то твоє кришталеве дерево збирає тіло докупи.
Ось кристалами квітів укриваються солончаки,
добре знаючи, що у сонця і смерти однаково шерхлі губи.
І не він говорив із тобою тоді, то шорсткий середульший біль,
то була дрібна червона цятка на білому, провісниця крововтрати.
Відчуваєш? Сліпе повітря Європи обмацує нове обличчя тобі,
бо силкується упізнати.
