Ron Winkler

silver plates were the bridle
of Sunday, out of the kitchen came
steaming entrées, out of love
napkins, nothing was as near to us
as the table, which guaranteed
continuance. locked hands prayed
Our Hunger meagerly under it,
real stable meat, pure breast,
at the end it always came down to
preserves, the private plums
after primarily the People’s Own potatoes:
no sentence was peeled so
clean, even if the conversations
shimmered like the photograph–
father in his best years,
who would never in the end prevent
the bitters of an exhaustion
that seemed rented from owls.

La vajilla de plata era la rienda
del domingo, venían de la cocina
los platos humeantes, del amor las
servilletas, nada nos era más cercano
que la mesa, aseguraba
la subsistencia. las manos apretadas
oraban bajo ella un Pobrenuestro,
pura carne de establo, pura pechuga,
al final siempre venía
la confitura, las ciruelas privadas,
tras las papas en principio nacionalizadas:
ninguna frase era pelada
tan limpia, incluso si la charla
relucía como la foto —
papá en sus mejores años;
y al final nunca se olvida
el digestivo de un cansancio
como alquilado por lechuzas.

sølvserviset var søndagens
tøyler, fra kjøkkenet kom
dampende retter, av morskjærlighet
servietter, ingenting var så nært oss
som bordet, som sikra
kontinuiteten. lukka hender ba
sultne magervår under det,
ekte fjøskjøtt, purt bryst,
som avslutning gikk det som vanlig
på hermetikken løs, de private plommene
etter for det meste statseide poteter:
ingen setning var så reint
skrelt som dem, også når samtalene
strålte som foto-
faren i sine beste år;
og til slutt trøtthetens
obligatoriske magebitter
som lånt av ugler.

срібне начиння було вудилами
неділі, з кухні прийшли
паруючі страви, серветки
з любові, ніщо до нас не було так близько
як стіл, який забезпечував подальше
існування. Руки складені під ним
для молитви «Голодний Шлунок наш»,
справжнє м'ясо зі стаєнки, чиста грудка,
на завершення завжди була черга
на конфітюри, приватні сливки
після переважно колгоспної картоплі:
жодне речення не було
так очищене, навіть якщо і розмови
блистіли ніби фото-
батько у свої кращі роки;
укінці ніяк не оминути
трав’яного лікеру втоми,
наче орендованої совами.