Kateryna Kalytko (Катерина Калитко)
*** [Але з голкою була ще інша історія]
*** [Але з голкою була ще інша історія]
Але з голкою була ще інша історія: вона її проковтнула,
таку велику, циганську, коли по неї прийшли
(якраз пришивала ґудзика на пальто).
У дитинстві навчали дорослі: проковтнута голка
швидко і неминуче дійде до серця —
і помреш від її уколу. Або принаймні
проб’є легеню, випустить з неї повітря,
як із надувного м’яча, і теж помреш —
повільніше, але надійно.
Як це часто буває, дорослі брехали дитині.
Десь заблукала дорогою бісова голка,
чи вросла у судину, чи в м’яких тканинах застрягла —
але вона жила, не припиняла жити,
стежити, як відсувається лінія розмежування,
зашивати — також голкою, тільки іншою, тоншою —
краї їхніх хижих ран, без любові, недбало,
відчувати ці шви під пальцями, коли лягали із нею,
всі по черзі.
У вогку погоду,
коли гостріше боліли синці й наливалися соком звуки,
з будинку за два квартали, з недосяжного майже світу
часом чути було віолончель.
Та ридала
за всіх, хто не міг собі дозволити такої розкоші.
І вона горілиць лягала,
і спершу трохи думала, хто це там грає й навіщо,
і звідки в нього досі береться музика.
Потім
складала руки на животі, віришувала —
ні, поки що ні, на щастя;
прикидала, скільки ще лишається до менопаузи,
чекала її, як визволення, чи замість визволення;
прислухалася, чи не ворухнеться голка.
А тоді уявляла: випадково знаходить магніт,
і веде ним по тілу, наче пестить себе,
і намацує голку, і тягне, заманює
вище й вище, аж до самого серця.
І тоді нарешті закінчується усе.