[Індія починається з того, що сняться сни]

Індія починається з того, що сняться сни
про виправу на схід. І вони сюжетні, вони —
наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або дзвін води,
або голос, який шепоче: «Устань і йди!»,
але ти не певен, чи серцем почув чи вухом.

Індія — це не зовсім півострів. Це материк,
що межує з Нічим. Ані атлас, ані словник
не враховують факту, що світ оповитий Нілом.
Що зірки на небі — це, власне, одна з вистав
у театрі Бога. І, видно, час не настав —
площину нам легше вважати кулею. Тілом.

Ми вважаємо кулею те, що лежить, мов корж.
Але ти, почувши різке й наказове «марш!»,
добуваєш меча і рушаєш на схід, аби вмерти.
І лаштуєш загін веселих та злих зарізяк,
і вони в поході співають приблизно так,
як ангели в небі нічні херувимські концерти.

Площина — це пустелі й царства, хребти, міста,
над якими лишень атмосферна густа висота
в сім ворожих небес, — і яка з них розрада чи манна!
Тільки втративши коней і друзів, увесь обоз,
виноградною впертістю кручених, битих лоз
ти проб’єшся туди, де доречне слово «рахманна».

© Juri Andruchowytsch
Aus: unveröffentlichtem Manuskript / unpublished
Audioproduktion: 2001 M.Mechner, literaturWERKstatt berlin

[Індыя пачынаецца, калі табе сьняцца сны]

Індыя пачынаецца, калі табе сьняцца сны
пра выправу на ўсход, сюжэтныя сны, яны –
нібы фільм, па якім ты блукаеш героем-зухам.
Проста чуеш трубу ці хвалі б’юць па ладзьдзі,
альбо голас табе шэпча: “Устань і йдзі!”,
але ты ня пэўны, ці сэрцам пачуў, ці вухам.

Індыя – не паўвостраў. Хутчэй мацярык, і ён
мяжуе проста зь Нічым. Ні атляс, ні лексыкон
не прызнаюць, што Ніл – апошні край сьвету ў цэлым
сьвеце. Што зоркі ў небе – проста ночнае шоў
у тэатры Бога. І, мабыць, час не прыйшоў –
мы па-ранейшаму плоскасьць лічым сфэраю. Целам.

Мы лічым сфэраю тое, што ляжыць,ь, нібы корж.
Але ты, пачуўшы загадна-рэзкае “марш!”,
меч дастаеш і рушыш на ўсход, каб памерці.
І ты зьбіраеш хеўру вясёлых і злых рубак,
і яны ў паходзе сьпяваюць прыблізна так,
як анёлы ў нябёсным херубімскім канцэрце.

Плоскасьць – пустыняў і царстваў недасяжная блізь,
над якой густая атмасфэрная высь
на сем варожых нябёс – зарука маны і манны!
І толькі страціўшы коні, сяброў ды ўвесь абоз,
вінаграднаю ўпартасьцю кручаных, бітых лоз
ты праб’есься туды, дзе дарэчы слова “рахманы”.

Пераклаў з украінскае Андрэй Хадановіч