В ліс заїжджає чорний Lexus –
Символ розлуки й німої печалі ...
Що він робитиме в лісі? Збиратиме березовий сік?
Танцюватиме чардаш із лісорубами-заробітчанами?

Що у тому лісі? Католицький монастир?
Рок-н-рольний паб? Міністерство охорони праці?
Весна приходить у снах і бере тебе за язик.
Відповісти не можеш – суцільна прострація.

Йдеш по слідах Lexus'a, слухаєш голоси,
І дика рожа питає: чи все в порядку?
Ясен з верховіть тихо говорить: НЕ СЦИ!
Згадуєш молитви, псалми і колядки.

З водійського місця Lexus'у виходить весна,
Збирає палички, витягає газети і запалює вогонь.
На чобітках її – болото, вона весела й сумна.
Падає мокрий сніг, у неї тече зі скронь.

Їй це точно не вдасться – навколо сніги і крига.
Я бачу її сльози, і Lexus сильно засніжений
Вона телефонує мєнтам і місцевим знайомим баригам,
А флора і фауна їй співчуває обіймами ніжними.

Весна, як завжди, на крутому чорнім кроссовері.
З кузовом «універсал» і 5-тилітровим баком у животі…
Вона виїжджає з лісу, звірі сидять у багажнику і на капоті,
І місяць виблискує в вікнах під саундртреки котів.

Вона дивиться на всі ці сніги, рефлекторно тиснучи НА газ.
Зникає за горизонтом, світить неоном, парує теплом в далечінь.
Ти розумієш, що відчуття весни – це просто звичайний спазм.
Десь усередині тебе, десь уночі…