Odile Kennel

looking out of the window, reassuring yourself
that you exist, because the world
outside exists. Inside
there are books, perhaps the thought
of a child you never had,
a bed, a typewriter.
A telephone that rings, evidence
in its turn of world, sounds, electric
signals. Then out, walking
through the city. Which is no evidence
that the inside exists behind
shutters, though more probable
are the milkman, the newspaper seller:
the flash of a possibility, creases
in your suit, everyday gestures,
the rescuing of the nouns
bicycles, kings, lessons
in leaving, each thing
in its place

after the film O poeta do castelo about Manuel Bandeira
by Joaquim Pedro de Andrade (1959)

визираючи у вікно, впевняючись,
що ти існуєш, адже зовні світ
існує. Всередині
є книги і, можливо, гадка
про сина чи дочку  яких не мав,
є ліжко, друкарська машинка.
Є телефон, що дзвонить, свідчення,
про існування світу, звуків,
струму в дротах. Ну, виходь, назовні
йди крізь місто. Все ж це не доказ існування
нутрішного позад віконниць, більш можливі
молочник, продавець газет:
той зблиск можливости, пом`ятий
твій костюм, щоденні жести,
рятунок назв
ровЕри, королі, уроки
в відправлянні, кожна річ
на своїм місці