Marie Iljašenko

Pourtant je me dis que dans l’enfance il était différent.
Il aimait les veines d’or des verres teints, les toucher des doigts,
s’attarder dans les festons. Sa mère aimait l’habiller de bleu ciel.
Niebieski kolor, disait-elle quand elle lui enfilait sa pèlerine bleue,
avec des fleurs du jardin :œillets, pavots, chardons,
et des animaux jamais vus dans le jardin splendide. 

Il parlait polonais et parfois russe, mais ne mélangeait pas les langues,
et ne négociait jamais : pars, abandonne, et j’étendrais sur toi la paix.
Car il le savait : la plus grande bénédiction n’est pas la paix mais
   l’agitation ;
C’est l’agitation – etnon les florins – qui mènent les bateaux aux
   long-cours !
Et puis la paix c’est des géraniums, des géraniums infinis.
Il avait des habitudes différentes : il aimait les voyages, surtout sur un âne,

boire du vin syrien, lire toutes sortes d’auteurs d’avant-garde,
et chaque matin il traversait la vallée Cédron à pieds.
C’était il y a des siècles… Au temps des patriarches, des prophètes et
   desânes.
Ce sont des temps révolus. Pourtant je me dis –
Dieu était bien différent dans l’enfance.

І все ж кажу собі, в дитинстві він був інший.
Любив вітражів золотаві жилки, торкався до них пальцем,
жив у фестонах, мати найбільше любила одягати його у блакить.
Niebieski kołor, говорила, надягаючи йому синю пелеринку,
на якій садова квітка: гвоздика, мак, розторопша,
і звірі небачені у садку прекрасному. 

Він говорив польською, іноді російською, але мов не плутав
і не змінював: покинь, віддай і тоді тобі подарую спокій.
Бо знав: найбільша благодать не у спокої, а у тривозі,
тривога, а не гульдени вела кораблі в далеку путь!
А спокій, це мускати, мускати безкінечні.
Мав зовсім інші звички: любив подорожувати, особливо на
   віслюкові,

пив сирійське червоне вино, читав якийсь авангард,
і щоранку переходив Кедронську долину пішки.  
Було це давно, за часів праотців, пророків, віслюків.
Їх давно вже немає. Та все ж кажу собі –
в дитинстві Бог був зовсім інший.