Doris Kareva

A seaside house
always feels like it is a ship,
just landed.

Every night it goes wandering
across endless oceans,
eras, expanses.

Around it drift the stars,
in its heart weeps the hearth,
that no one kindles.

As a dog yearns for his master,
so a house by the sea
waits for its captain.

Talo meren rannassa
tuntee aina olevansa laiva,
tuskin rantautunut.

Joka yö se lähtee reissuun
pitkin loputtomia valtameriä,
aikoja ja avaruuksia.

Sen ympärillä ajelehtii tähtiä,
sen sydämessä itkee tulisija
jota kukaan ei sytytä.

Niin kuin koira ikävöi isäntäänsä
niin myös talo meren rannassa
odottaa omaa kapteeniaan.

La maison au bord de la mer
sent toujours qu’elle est un navire
à peine amarré.

Toutes les nuits elle appareille
pour l’infini des océans,
des temps, des espaces.

Autour d’elle les étoiles dérivent,
dans son cœur l’âtre pleure,
où nul ne fait de feu.

Comme un chien se languit de son maître,
la maison au bord de la mer
attend son capitaine.

O casă pe malul mării
se simte mereu ca o navă
abia sosită la ţărm.

În fiecare noapte cutreieră
oceane infinite,
timpuri şi spaţii.

În jurul ei plutesc stele,
În inimă plănge o vatra
unde nimeni nu face focul.

Precum un căine tănjind după stăpăn,
Casa de pe malul mării
îşi aşteaptă căpitanul.

Ett hus vid havet
tycker alltid att det är ett skepp
som nätt och jämt strandat.

Varje natt ger det sig av
längs ändlösa oceaner,
tider och vidder.

Stjärnor driver runt det,
i dess hjärta gråter en eldstad
som ingen tänder.

Som en hund väntar på husse,
så väntar huset vid havet
på sin kapten.

Будинок побіля моря
вдає повсякчас, що є кораблем,
щойно прибулим.

Щоночі він відпливає бродити
нескінченними океанами,
епохами, просторами.

Довкола нього зоріють зірки,
у його серці квилить вогнище,
що ним ніхто не горить.

Як чекає господаря пес,
так будинок побіля моря
чекає свого капітана.