Linor Goralik (Линор Горалик)

Akmens papīra lapu tur, šķēres parakstu un zīmogu izgriež tās malā.
Operācija gandrīz galā.

Akmens domā: „Nu, kāds gan es medbrālis? Paties
vajadzēja mehmatā mācīties.
Lūk, atkal vēmiens pie zemes sāk liekt.
Laiks šo darbiņu ratā triekt.”

Šķēres domā: „Ak dies, kā gribas uzpīpēt iet!
Palūgšu citu dakteri – aizšujiet!
Ai, šīs sievas – nevienam zīmogam nespēj liegt,
it kā nenāktos pašām atbildi sniegt.”

Papīra lapa domā, ka palicis pavisam mazliet,
un ciešas
kliegt.

La pietra trattiene la carta, firma e timbro le forbici tagliano.
Ne è rimasta soltanto una scaglia.

La pietra pensa: “Sono un pessimo infermiere?
Avrei dovuto studiare da ingegnere.
Ecco, di nuovo ho la nausea e mi viene da vomitare.
Devo piantarla con questo affare”.

Le forbici pensano: “Dio, quanto vorrei una sigaretta!
Troverò altri dottori che faran sì che io smetta.
Sotto ogni timbro ‘ste donnette si vanno a sdraiare,
come non fossero loro che poi se la devon sbrigare”.

La carta pensa che ne è rimasta una scaglia soltanto,
e a non gridare
ci riesce, ma a stento.

Камінь тримає бомагу, ножиці вирізають із неї підпис,
печатку.
Залишилось ще трошечки 
і — спочатку.

Камінь думає: «Ну який же із мене медбрат?
Треба було йти на мехмат.
От тільки знов мене починає нудити і хитати.
Треба з цим ділом кінчати».

Ножиці думають: «Боже, я зараз зірвуся — піду й закурю!
Зашивати залишу іншому лікарю.
От же ж баби — кладуть себе під усі печатки,
а пізніше розплачуються за блядки».

Бомага думає, що лишилось зовсім небагато,
і старається
не кричати.

The rock holds the paper, while the scissors cut the hand and seal out of her.
Just a little more left.

The rock thinks: “Jesus, why did I want to be a doctor
Should have just stayed with mechanical mathematics.
Again, I feel nauseous and dizzy.
There’s still time I’ve got get out of here.”

The scissors think: “Christ, when will I finally get to smoke!
Maybe another doctor can sew her up?
Women these days, will lie under any seal,
as if they weren’t the ones to pay for it.”

The paper thinks,
it’s almost over, that she just has to wait a little longer,
and tries
not to scream.