Jurgita Jasponytė

Рудымэнтам у памяць крокаў

укараніўся ім стэп

іх ногі

звыклі напінацца ў стрэмені

яшчэ ад нараджэньня дзядоў

тут чатыры дзесяткі

волатаў-сыноў Амэльдэша

       пакінулі

чатыры дзесяткі пар

адбіткаў ног

яшчэ ад нараджэньня дзядоў

ад падзеньня

         ў глебу

хмарак нябесных

ад першага сусьветнага выбуху

рытуал якога паўтарае

вясна

дрэвы

што восеньню сеюць волатаў

нагадваюць як

аднойчы

ў адзін месяц у адзін год

адзін бацька пасеяў семя

ў чатыры дзесяткі жанчын

тут –

стэп і пявучы час

у паўгадзіны ад Вільні

прыгарадны аўтобус

зьмятае іх

як танюткае павуціньне сьвету

пакідаючы нас

туляцца

ад мячэту

і да сельмагу

і ўжо здаецца

пявучага часу

тут не было ніколі

але ўсё злучае

прабегшы па вуліцы

чарнабровая дзеўчынка

з доўгай касою

---

*Сорак татараў – назва вёскі пад Вільняй, адзін з цэнтраў расьсяленьня татараў у Вялікім Княстве Літоўскім (заўв. пер).

fossiliengleich hat sich die Steppe 

in ihrer Schritte Erinnerung eingeprägt

und die Füße

sind das Abstoßen von Steigbügeln gewohnt

seit ihre Großeltern das Licht der Welt erblickten --

haben hier vier mal zehn

Söhne von Omeldesch

zum Andenken hinterlassen

vierzig Paar heldenmütige

Stiefelabdrücke

seit der Geburt ihrer Großeltern --

seit dem Sturz

in den Acker

aus himmlischen Wolken

aus dem ersten Bersten der Welt

dessen Ritual immer aufs Neue vollführt

der Frühling

die Bäume

die im Herbst Krieger aussäen

erinnern an sie

die einst

eines Monats eines Jahres

ein Vater aussäte

in vierzig Frauen

hier --

die Steppe und die singende Zeit

im Umland von Vilnius

der Vorstadtbus

zerreißt sie

wie das hauchdünne

Spinnnetz der Welt

und lässt uns zurück

umherirrend

zwischen Moschee und

sowjetischem Laden

und schon scheint es

als hätte die singende Zeit

hier gar nie existiert

doch alles verbindet

das auf der Straße davonlaufende

Mädchen mit dem langen

schwarzen Haarschopf.

the steppes have grown 

into fossilized footsteps of their memory

with feet

habituated to stirrups

from the time of their grandparents’ birth –

forty sons

of Omeldesh

left

forty pairs 

of heroic footprints here

from the time of my grandparents’ birth –

a fall

down to soil

from heaven’s clouds

from the first outburst of the world

whose ritual 

is repeated every spring

the trees are sowing 

autumn warriors now

and remind us

of time past,

one year, one month

when one father sewed his seed

into forty women

here –

Vilnius holds

the steppe and singing time

like the world’s

thin cobweb 

cut 

off

by a suburban bus

that leaves us

wandering 

from mosque

to Soviet store

it already seems

as if time never sang

to us here before

yet everything is connected

once again

by a dark-haired girl 

who runs out trailing 

long braids down the street.

wkamieniała stepowa trawa

w pamięć ich kroków

i stopy

mają nawykłe do strzemion

z dziada pradziada –

tutaj czterdziestu

synów Omeldesza

czterdzieści par

wojowniczych stóp

dawno temu

zostawiło ślady –

od wielkiego wybuchu

rytuał pierwszego zasiewu

nieba

w ziemi

powtarza

wiosna

drzewa

jesienią sieją wojowników

przypominają tych

co przed laty

w jednym miesiącu tego samego roku

zostali poczęci z nasienia jednego ojca

i zrodzeni z czterdziestu kobiet

tutaj

w wileńskim kraju

trwają step i czas pieśni

podmiejski autobus

przecina je

rozrywa cienką

pajęczynę świata

stoimy

zdezorientowani

pomiędzy meczetem i

poradzieckim sklepem

chyba

nigdy nie było

czasu pieśni

wtedy przez ulicę przebiega

czarnobrewa dziewczynka

z warkoczem

i łączy światy