Shota Iatashvili (შოთა იათაშვილი)

When my friend becomes a leper,
One day I postpone all my businesses
And go to the lepers’ hospital,
Knock on the window and then
In the mist through the glass – cleaned some time ago –
We keep looking at each-other
For a long time greedily.
When saying good-bye
We unfix our fists
And press our palms against the glass
From our spaces.

And this way
Our palms
Touch each-other.

My friend smiles
And shows me with this smile,
That he does not ask for anything more from me,
But he would not agree on something less either.

Then we are friends.

Quand mon ami devient de lépreux ,
J' oublie pour un jour tous mes affaires,
Je vais à la léproserie,
Je frappe sur la fenêtre et puis
dans la brume de la vitre nettoyée jadis
nous nous regardons
longtemps et avidement.
Aux adieux
nous ouvrons nos poings
et de nos espaces
nous poussons contre la fenêtre
avec les paumes.

Et nos paumes
se touchent
ainsi.

L' ami sourit et
avec ce sourire fait signe à moi,
qu' il ne demande pas de moi plus que ça,
mais aussi ne consentira pas moins que ça.

Alors en ce temps-là nous sommes les vrais amis.

Мой друг – прокаженный.
На целый день отложив все дела
Иду к лепрозорию
Стучу в окно его и мы
Сквозь давно немытое мутное стекло
Разглядываем друг друга
Долго и ненасытно.
Прощаясь
Разжимаем кулаки и
Вдавливаем ладони в стекло окна –
Каждый из своего мира.

Наши руки
Соприкасаются.

Мой друг улыбается мне,
Улыбается чтоб показать –
Что не требует от меня большего,
А на меньшее не согласится.

Вот - настоящая дружба.

Мій друг – леправий.
Відклавши справи всі на цілий день
Іду під лепрозорій
І стукаю в вікно його і ми
Через брудну давно не миту шибку
Себе навзаєм розглядаєм
Ненатло й довго.
Прощаючись
Ми розтискаєм п’ястуки
Втискаємо долоні у скло вікна –
Усяк зі свого світу.

І наші руки
Торкаються.

Мій друг мені посміхається,
Посміхається щоби дати знати
Що більшого не потребує,
А меншого не прийме.

Це - істинна дружба.