Valeria Boguslavska (Валерія Богуславська)
Translator
on Lyrikline: 9 poems translated
from: الروسية to: الأوكرانية
Original
Translation
Концерт для оркестра
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Послушай, Барток, что ты сочинил?
Как будто ржавую кастрюлю починил,
как будто выстукал на ней: тирим-тарам,
как будто горы заходили по горам,
как будто реки закрутились колесом,
как будто руки удлинились камышом,
и камышиночка: тири-тири-ли-ли,
и острыми носами корабли
царапают по белым пристаням,
царапают: царап-царам-тарам...
И позапрошлогодний музыкант,
тарифной сеткой уважаемый талант,
сидит и морщится: Тири-тири-терпи,
но сколько ржавую кастрюлю ни скреби,
получится одно: тара-тара,
одна мура, не настоящая игра.
Послушай, Барток, что ж ты сочинил!
Как будто вылил им за шиворот чернил,
как будто будто рам-барам-бамбам
их ржавою кастрюлей по зубам.
Ещё играет приневоленный оркестр,
а публика повскакивала с мест
и в раздевалку, в раздевалку, в раздевал,
и на ходу она шипит: Каков нахал!
А ты им вслед поёшь: Тири-ли-ли,
Господь вам просветленье ниспошли.
1962
Концерт для оркестру
الأوكرانية
Що, Бартоку, створив ти, що вчинив?
Іржавій балії ти чистку спричинив,
Неначе вистукав по ній тірім-тарам,
Мов гори в гір вчинили тарарам,
Мов стрічка річки задом наперед,
Неначе руки нам подовжив очерет.
Очеретинка та: тірі-тара-лі-лі,
І гострими носами кораблі
Подряпали причали катерам,
Продряпавши дряп-дряп, тірі-тарам.
А тут позаторішній оркестрант,
В тарифній сітці пошанований талант,
Сидить і кривиться: тірі-тірі-терпець,
Хай не чіпали би іржу насамкінець,
Хоч як би шкрябали, а все одно: тара́,
Сама мура́ стара, а то не справжня гра.
Послухай, Бартоку, ну, що це ти вчинив?
Мов карки їм чорнилом почорнив,
Неначе все тобі тарам-барам-бабах,
Іржавим шкряботінням по зубах.
Оркестр із примусу ще виграє за гріш,
Та публіка тікає чимскоріш
До роздягальні, роздягальні, роздяга...
Й шипить, вдягаючись: який нахаба, га?
А ти тірлі-тірлі співаєш навздогін:
Господь, їх просвітли, будь все благим!
[Это я не спасла ни Варшаву тогда и ни Прагу потом...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Это я не спасла ни Варшаву тогда и ни Прагу потом,
это я, это я, и вине моей нет искупленья,
будет наглухо заперт и проклят да будет мой дом,
дом зла, дом греха, дом обмана и дом преступленья.
И, прикована вечной незримою цепью к нему,
я усладу найду и отраду найду в этом страшном дому,
в закопчённом углу, где темно, и пьяно, и убого,
где живёт мой народ без вины и без Господа Бога.
1973
[Прагу порятувать не змогла перегодом, Варшаву – тоді...]
الأوكرانية
Прагу порятувать не змогла перегодом, Варшаву – тоді.
Я це, я, цій провині немає спокути – й не хочу,
буде наглухо замкнений, прóклятий буде мій дім,
дім омани і зла, дім гріховності й злочину.
Я до нього незримим прикута навік ланцюгом,
і відраду, і втіху страшну він дає нам обом
в закіптявленім запічку, де і сліпо, і п’яно, і вбого,
де живе мій народ без вини і без Господа Бога.
[Хладом повеяло, холодом...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Хладом повеяло, холодом
с северной стороны.
Хмелем замешена, солодом
память холодной войны.
С надвое сердцем расколотым
косимся, как в протокол:
накрепко ль над серпомолотом
вбито осиновый кол?
[Хлюща хлюпнула в нас холодом...]
الأوكرانية
Хлюща хлюпнула в нас холодом
З півночі, де сивина.
Чи тільки зимним несталим спогадом
стала холодна війна?
Із серцем навпіл – світла й пітьми –
у протоколи довкіль:
погляньмо, чи міцно у серпомолот ми
вбили осиковий кіл?
[Исчёрканные каблуками...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Исчёрканные каблуками,
как белый лист черновиками,
серые камни вдоль букинистов,
напоминанье о севере мглистом,
о других берегах, о дощатых подмостках,
о глине под ними, о грязи на досках,
и что, стуча каблуками, по этим подмосткам
ты пробегала — невооружённым мозгом
непостижимо уже, и глазом
простым ты увидишь, как ум за разум
заходит, когда зайдёт на востоке
солнце, что здесь ещё светит... И всё-таки
уже исчёрканные мною,
как тающий каток весною,
чужие стоптанные камни
моими суть черновиками.
[Мої підбори переробили...]
الأوكرانية
Мої підбори переробили,
мов на чернетку – аркуш білий,
сіре каміння вздовж букіністів,
начебто спогад про північ імлисту,
про береги дещо інші, підмостки,
глину під ними, дошки підмоклі,
як дріботіли підбори твої по підмостках,
коли ти пробігала – неозброєним мозком
не осягнути вже, й простим оком
не вгледиш, як в кут глухий ненароком
заходиш, як зайде колись на сході
сонце, що тут ще світить... Та годі –
уже ущерть перекреслене мною,
як ковзанка, котра тане з весною,
чуже повитоптане каміння,
ставши чернетками мого невміння.
[Как андерсовской армии солдат...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Как андерсовской армии солдат,
как андерсеновский солдатик,
я не при деле. Я стихослагатель,
печально не умеющий солгать.
О, в битву я не ради орденов,
не ординарцем и не командиром —
разведчиком в болоте комарином,
что на трясучей тропке одинок.
О — рядовым! (Атака догорает.
Раскинувши ладони по траве — — —
а на щеке спокойный муравей
последнюю кровинку догоняет.)
Но преданы мы. Бой идет без нас.
Погоны Андерса, как пряжки танцовщицы,
как туфельки и прочие вещицы,
и этим заменён боезапас.
Песок пустыни пляшет на зубах,
и плачет в типографии наборщик,
и долго веселится барахольщик
и белых смертных поставщик рубах.
О родина!..
Но вороны следят,
чтоб мне не вырваться на поле боя,
чтоб мне остаться травкой полевою
под уходящими подошвами солдат.
1962
[Як в Андерсовій армії вояк...]
الأوكرانية
Як в Андерсовій армії вояк,
Як андерсенівський солдатик,
Я вибув з гри. Віршоскладальний натяк,
Як спершу, не складається ніяк.
На битву – не заради орденів,
Не ординарцем і не командиром,
Розвідник в драговинні комаринім,
Самотньо у багні я бовванів.
Так, рядовий! (Атака догоряє,
Я жмут зела затиснув у руці,
Мурашка працьовито на щоці
Кровиночку останню доганяє.)
Поглинуті. Триває бій без нас.
Погони Андерса, як танцівниці пряжки,
Як черевички чи як черепашки,
І тим замінено боєзапас.
А на зубах рипить пустельний смерк,
І плаче в типографії верстальник,
Але ганчірник з ним не одностайний,
Він – постачальник сорочо́к на смерть.
Вітчизно! І під вартою круків
Мені на поле бою більш не вийти,
Я весь у польову травинку витік,
Під крок ще не полеглих вояків.
[Когда начинаешь спотыкаться на простейших словах...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Когда начинаешь спотыкаться на простейших словах,
например, оцепенело задумываешься, что значит «когда»,
когда реченья и речи расползаются в швах
и сыплется ткань языковая, ни на что не годна,
— тогда прикуси язык и выключи телефон,
уставься в стенку и изучай обоев узор,
ибо зачем дар речи беречь, если он
дан на одно заикание да на позор,
да на ловлю созвучий, где их нет и следа,
где одна вода, с самой собою созвучна, журчит,
где всё равно не додумаешься, что значит «где» и «когда»,
а тем более, где и когда «где» и «когда» звучит.
[Коли почнеш спотикатися на найпростіших словах...]
الأوكرانية
Коли почнеш спотикатися на найпростіших словах,
наприклад, заціпеніло замислишся, що це – “вряди-годи”,
коли всі речення й речі розповзуться по швах,
і мовна тканина сиплеться, не гріючи в холоди,
– то прикуси язика і вимкни мобіли кліше,
втупся у візерунок шпалер чи вилітай у трубу,
бо навіщо мовлення дар, мовби лише
на самé затинання він та ще на ганьбу,
та на ловитву співзвуч, де їх і сліду нема,
де сама лиш вода дзюркоче, співзвучна собі самій,
де все одно не збагнути значення слів – пітьма,
а тим більше вряди-годи цього вислову вислід зумовить зумій.
[В аквариум света вплывёшь поплывёшь близорукою тенью...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
В аквариум света вплывёшь поплывёшь близорукою тенью
и влажной рукой проведёшь по границе незримой
задёрнешь завесу и горько предамся и тьме и смятенью
пронзая рыданьем родимый пейзаж полузимний
Раскатаны полосы чёрного льда на промокших аллейках
алеют полоски зари в бахроме абажура
скамеечка скользкая слёзная полночь немолчная флейта
всё дёргает за душу как за кольцо парашюта
И к этим до дна промороженным и до горячки простывшим
впотьмах распростёртым убогим моим Патриаршим
прильну и приникну примёрзну притихну поймёшь ли простишь ли
сбегая ко мне по торжественным лестничным маршам
[В акваріум світла впливаєш і короткозорою тінню на лезі...]
الأوكرانية
В акваріум світла впливаєш і короткозорою тінню на лезі
рукою вологою межі незримі познач принагідно
спустивши завісу душею віддавшись бентезі
пробившися ридма крізь рідних земель краєвиди
Розкатані смуги чорнильності криг на промоклих алейках
і смужки рожеві зорí в торочках абажура
ослінчик і північ слизька і немовкнуча флейта
за душу все смикає мов за кільце парашута
До цих аж до денця промерзлих в застудній гарячці
в пітьмі розпростертих убогих моїх Патріарших
і я притулюся промерзну як зможеш пробачиш
до мене квапливо долаючи сходів урочисті марші.
[И тогда я влюбилась в чужие стихи...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
Чеславу Милошу
И тогда я влюбилась в чужие стихи,
шелестящие так, что иные кривились: «Шипенье...»
И оттуда, наверное, многие проистекли
для меня и несчастья, и счастья. Теперь я
присяжной переводчик, профессионал,
по ночам шелестящий страницами Даля,
поверяющий щебет по русским забытым словам
и бормочущий вслух, как над книгой гадальной.
Но спасибо за то, хоть не знаю, кому,
не себе и не Богу, не случаю и не ошибке,
что, шепча в заоконную парижскую тьму,
я робею по-прежнему, прежде чем выстукать перевод на машинке.
Не себе и не Богу, не случаю и не призванью —
языку, что любовному поверил признанью.
1980
[І тоді я закохалась у вірші чужі...]
الأوكرانية
Чеславу Мілошу
І тоді я закохалась у вірші чужі,
шелестливі такі, що дехто крививсь: “Шипіння...”
І звідти, напевно, багато які рубежі
задля мене нещасть і щастя... І от – терпіння:
перекладачка я справжня, професіонал,
по ночах я Даля гортаю в ручному режимі,
вгадую ті самі щебети в російських забутих словах,
вголос їх бубоню, мов за посібником із ворожіння.
Та спасибі за те, хоч не знаю, кому,
не собі і не Богу і не газетній підшивці,
що, шепочучи в завіконну паризьку пітьму,
я гублюсь, як колись, перш ніж вистукати на машинці.
Не собі і не Богу, не покликанню, не помилці випадковій,
а мові, що повірила зізнанню у любові.
[О город, город, о город, город...]
الروسية | Natalja Gorbanewskaja
О город, город, о город, город,
в твою родную рвануться прорубь!
А я на выезде из Бологого
застряла в запасных путях,
и пусто-пусто, и голо-голо
в прямолинейных моих стихах.
И тихий голос, как дикий голубь,
скользя в заоблачной вышине,
не утоляет мой жар и голод,
не опускается сюда ко мне.
Глухой пустынный путейский округ,
закрыты стрелки, и хода нет.
Светлейший город, железный отрок,
весенний холод, неверный свет.
1963
[О місто, місто, о місто, місто...]
الأوكرانية
О місто, місто, о місто, місто,
у вир твій рідний – прямовисно!
А я на виїзді із Бологого
застрягла в коліях у запасних,
і пусто-пусто, і голо-голо
у віршах – викинь хоч записник.
І тихий голос, як дикий голуб,
в захмарній ковзається вишині,
і не вгамовує мій жар і голод,
не наближається сказать мені.
Між колій глухо і не завізно.
І стрілки зведені, хоч не ходи.
Пресвітле місто, юнак залізний,
весняний засвіт і холоди.