Kateryna Babkina

الأوكرانية

 

Вічна пам’ять

Коли помираєш, слід пам’ятати про!

те, що, звісно, перемагає завжди добро,

але це не одразу помітно;

що дерева срібні і ріки солодкі хоч десь та є,

і що тільки те, що ти віддав, назавжди твоє,

навіть якщо це – усе в тобі світло;

що любити не боляче і не страшно навіть тоді,

коли від любові тебе охоплює страх і біль,

що його і не побороти.

І у жодному разі не слід уявляти, як!

будуть після тебе інші жити чи помирати, так!

і не взнавши, хто ти.

Тож коли, очікувано чи ні, настає та мить!

в місті, де очевидно забагато всього горить,

у країні, котра забагато від тебе хоче–

краще швидко перелічити імена дорогих і тих,

хто з любов’ї обережно йтиме тепер по шляхах твоїх,

і не закривати очі.

Вічна пам’ять – тонке проміння, що пливе через всі часи,

дорогоцінний дзвін у повітрі, голубі голоси,

відблиски золоті у чужих зіницях.

Тож коли помираєш – слід проспівати собі мерщій:

перетікає життя в життя як моря в дощі,

і тому воно не скінчиться.

© Kateryna Babkina
الإنتاج المسموع: Haus für Poesie, 2022