Iryna Tsilyk

الأوكرانية

Ostap Kin, Ali Kinsella

الانجليزية

*** [Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.]

Вона знімає суху білизну, і щось потріскує.
Вітер грається листям, під сукню лізе – до голизни.
Заручниця щоденних новин і низького тиску, і
побуту, вона думає: ще трохи, і я буду з ним.

Ще день – і я виперу форму з усіма свідченнями
втоми, страху, люті, розтертої на колінах трави,
а потім ми сядемо поруч з простими обличчями,
і я вибиратиму всі спогади з його голови.

А потім поставлю чай із гілочками смородини,
вдягнуся в оте, мереживне, і буде тиша навкруг,
і сонце впаде в кропиву за чужими городами,
і нитимуть груди у передчутті його темних рук.

Вона собі каже: ще трохи – й всі будуть щасливими.
Зав’яжуться яблука, потім – ягоди, потім – гурки.
Ці бійні скінчаться, і разом з новими припливами
нас винесе в будні, цілком нормальні й ледь-ледь гіркі.

Білизна рипить у руках, світло сточує вилиці.
Мурашка повзе виступами її худої спини.
Вона нюхає чисті сорочки так, ніби силиться
згадати, як він пахнув тоді, колись іще до війни. 

А потім бере відро, набирає води пригорщу,
Вмивається, думає, стоїть – дрібненька, вузька в плечах.
Так! Я зачиню двері й нікуди його не випущу!
Ну, принаймні до кінця відпустки… Хоча би так, хоча б.

© Iryna Tsilyk
الإنتاج المسموع: Haus für Poesie / 2017

*** [She’s taking down the dry laundry and something cracks]

She’s taking down the dry laundry and something cracks.
The wind plays with the leaves; it whirls up under her dress – up to her nudity.
This hostage of the daily news, of low blood pressure
and everyday life, she thinks: just a bit more and I’ll be with him.

One more day and I’ll wash his uniform with all its proof of
exhaustion, fear and rage, with its grass stains on the knees,
and then we’ll sit next to each other with plain faces,
and I’ll pick out all the memories from his head.

And later I’ll make tea with twigs from the currant bush,
I’ll dress up in my lace and there will be silence all around,
and the sun will fall on the nettles in someone else’s garden,
and my breasts will ache in presentiment of his dark hands.

She tells herself: just a bit more and everyone will be happy.
Apples will ripen, then the berries, then the cucumbers.
This slaughtering will end and the new tides will carry
us into the day-to-day, fairly ordinary and just barely bitter.

The laundry creaks in her hands, the light hones her cheekbones.
A chill runs down her skinny back.
She sniffs the clean shirts as if struggling
to recall how he smelled back then, before the war.

Then she takes a bucket, fills it with a splash of water,
she washes, thinking, and standing – a petite figure with narrow shoulders.
That’s it! I’ll close the door and never let him out!
At least, until the end of his leave… At least, that at least.

Translated by Ostap Kin and Ali Kinsella