Igor Belov
الروسية
ІСТИНА
Ярині Козаренко
Вірші — це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником — це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.
Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі
ґазети , розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп’яли.
Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор — це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.
Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.
Ти любиш мене? — питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.
Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам’ятаючи як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжї, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.
من: Тероризм
Lemberg: Piramida, 2008
Истина
Ярине Козаренко
Стихи — это неудавшиеся попытки самоубийства,
дождь начинается с тучи, смерть начинается с
осени, ты начинаешься с меня,
смотреть на часы — это как прорастать травой,
никогда не забуду, как ты танцевала в темноте,
уставшая и без музыки, никогда не забуду эту осень, это лезвие, эти
вены, эту петлю, твой язык, словно нож, скользивший по шее.
Заботиться о бродячих псах, читать пожелтевшие
газеты, расчесывать волосы. Открывать евангелие
на любой странице, долго читать, долго читать вслух так,
будто это я в начале нашей эры бродил по свету, так, будто
это я лгал апостолам, так, будто это меня
распяли.
Общаться с поэтами и прочими художниками —
скульпторами-актёрами, следить за развитием политических событий,
так, словно телевизор — это огромное окно в пространство.
Больше всего почему-то люблю фотографироваться среди голых
ландшафтов, скажем, осенью, очень жалею, что
нельзя сфотографировать запах, тот, что за кадром,
так что приходится всё это описывать, нанизывая на простую бумагу
длинные вереницы слов, приходится много
пить, чтобы писать, просто много пить, просто
много писать.
Никогда не забуду, как ты танцевала в темноте, ибо
дождь начинается с тучи, смерть
начинается с осени, ты начинаешься с меня.
Ты остаёшься в моих воспоминаниях, словно на проявленных
фотоплёнках, чаще всего вспоминаю тебя, находясь в
темноте (во сне, например), чаще всего вспоминаю
тебя, танцующей в темноте: без
музыки, уставшую, но счастливую.
Ты любишь меня? — спрашивает тебя Иисус,
отрезая ухо Ван Гогу.
Время от времени, чтобы изменить свою жизнь, принимаю ислам
или вступаю в какую-нибудь коммунистическую партию,
валяю дурака, почти отказавшись
от наркоты, уклоняюсь от секса, помня, как
ты танцевала в темноте. Слишком много внимания
уделяю кулинарии, сбору опавших листьев,
желудей, старательно подкапываю молодые деревья, дождь
начинается с тучи, смерть начинается с осени,
ты начинаешься с меня.