Iryna Tsilyk (Ірина Цілик)

Холодно, тепло, тепло і знову холодно,
знову непройдені рівні й глибокі тріщини.
Хтось на коліна кладе мені сиву голову.
Ти потерпи. Ще день, ще життя, ще трішечки.

Білими плямами – лиця чиїсь в розфокусі.
Хто вони, хто? Далекі близькі і втомлені,
мовчки зникають; в кожнім сутулім корпусі 
знаки питання міцно в хребет вмонтовані.

Зламані долі й щастя як заперечення.
Рани фантомні й клаптики подорожника.
Але пливуть на нерест супроти течії
люди у ті місця, де були народжені.

Холодно, тепло, хто вони, хто, чи варто, чи
можна збагнути правду, побиту шашелем?
Давніми таврами – лиця із фотокарточок
дивляться так уважно очима нашими.

І за законами вічної діалектики
ми впізнаємо ці суперечні проблиски.
І розсипаються в пальцях крихкі скелетики
між сторінок засушених кимось пролісків.