Ostap Slyvynsky (Остап Сливинський)
Eva
Eva
Старий університетський корпус, який називають «Казарма», і майже завжди зачинений
Ботанічний сад; кілька з нас перестрибували на роверах невисокі ланцюги огорожі,
Спинялося перехрестя, проклинаючи зміну Світла. Мої недорослі духи
Будуть берегти Тебе, Єво. Тоді я довго не відчиняв, вдихаючи пах
Повної ванни троянд після шкільного свята, шампуню «Сіль із вишнею», який Ти
Любила; Міністр внутрішніх справ країни кефіру пунктуально закривав свої кордони Щоранку, коли час було бігти на Стадіон, і у вітті шуміли пробуджені;
Я терпляче чекав, поки Ти поговориш зі старшими, я уявляв собі кермо і обертав
Перед Тобою зображення, повне невідомих мені знаків, впізнавав себе і ставив на
Позначці «0», і рухався, як у танці засинання; впізнавав Твоїх друзів і домашніх тварин,
І також визначав їм числа, близько до себе. А далі дуже глибоко залітали птахи,
Я таки говорив до Тебе мовою пір’я, але знаєш, як пір’я все пропускає,
Ніби п’яний патруль. Це має назву «синдром пелікана», я був просто блискучим
Зразком; і коли я з ганьбою повернувся за парту, згадалося Твоє оте єдине речення:
«Щоб не хвилюватися, я уявляла людей деревами». Єво, я перестав відгукуватися на
Власне ім’я.